Оксана Лущевська - Друзі за листуванням

Ерік допоміг Ксені перескочити кілька болотяних місцин, міцно тримаючи її руку. І вони сховалися за кущами. Потому олень зупинився. Ще якусь мить дивився дітям услід, киваючи рогатою головою.

— Ху, обійшлося! — видихнув Ерік. — Оце тобі й галявина «Ікс»!

Вони перелізли через тин. Ніхто на території табору і не здогадувався про ті світи, що відкрилися перед очима Ксені. «Таємниця! — думала дівчинка. — Спільна таємниця!»

Увечері Ксеня зрозуміла, що вона й не помітила, як минув головний біль та перестало дерти в горлі. З радістю та романтичним настроєм дівчинка взялася допомагати своєму загонові готувати костюми, на котрі пішло з десять простирадл та кільканадцять шпильок…

— Свято розпочнеться о шостій! Спочатку буде концерт, а потім вечеря біля басейну. Із запальними кубинськими танцями! — оголосила Дарина перед сном.

— Клас! — гукнули всі замість загальноприйнятого «на добраніч!»

— День Кавуна! День Кавуна! — зі сміхом бігала Лолі вранці від ліжка до ліжка, підіймаючи дівчат. — Вітаю вас із Днем Кавуна!

— Чому «кавуна»? — мугикнула Каталіна, ховаючи голову під подушку від здійнятого Лолі шуму.

— А ви не знаєте? — тупнула ногою Лолі. — В «Інтернаціональний день» завжди дають на вечерю солодкі кавуни!

— Я люблю кавуни із сіллю! — вистромила носа із-під ковдри Йорі.

— О ні, так неправильно!

— Правильно все, що подобається тобі й не заважає іншим, — зауважила Дарина, — а особливо в таборі. Таке в нас правило! Але з «Днем кавуна» таки правда! — захихотіла вожата. — Бо протягом усіх змін літнього табору кавуни дають тільки на «Інтернаціональний день»! Не знаю, з чим це пов’язано, але так є!

— А в Україні хлопцям дають гарбузи, коли дівчата заміж за них не хочуть іти!

— І що вони з ними роблять? З гарбузами тобто? Їдять? Я люблю гарбузові коржики!

— Не їдять, — сміялася Ксеня, — то традиція така, звичай!

Реготали вже всі.

Відразу ж після сніданку дівчата почали збиратися: крутити волосся, заплітати кіски. Кожна дівчинка мала перед собою образ богині, яку уособлювала. Ілона постаралася й знайшла в бібліотеці малюнки олімпійських богів. Отже, усі хотіли виглядати саме так, як намалював невідомий художник. І те вдалося стовідсотково! Дарина й Софі дуже допомагали з підбором різних дрібниць: прикрас, поясів, атрибутів…

Коли гудок сповістив про початок свята, загони попрямували до сцени, де вже зібрався натовп вожатих та гостей табору «Чайка».

Хлопчики теж були в різноманітних костюмах: хто — як Робін Гуд та його команда, а хто — як лицарі Круглого Столу. Кольори, фасони та тканини зливалися в дивну казкову юрбу.

— Ніби й справді люд зібрався в місті Олімп! — голосно прошепотіла Ілона. — У мене аж таке, — вона широко й захоплено розвела руками, — всеохоплююче почуття!

У Ксені теж настрій був піднесений, але й помітно трусило від хвилювання. Це ж потрібно виступати на сцені перед сотнями очей! І серед глядачів — Ерік…

Свято розпочалося з підняття прапорів. Цього разу не тільки американський прапор замайорів угорі, але й прапори всіх країн, представлених того дня на майданчику. На «раз, два, три» у височінь злетіло безліч кольорів — гордості націй.

Першими, як і планувалося, виступали красуні-богині загону «Білокрилі».

Ілона вийшла на сцену та промовила:

— «Іліада», Гомер! Пісня дванадцята — «Битва Богів»!

— «Зевс же батько наказав та Феміда безсмертних до ради всіх ззивала із гір Олімпійських…», — виголошувала Ілона, задерши голову так, ніби й справді була найкрасивішою богинею Олімпу.

Закінчивши невеликий уривок про велич богів, дівчинка оголосила про початок Олімпійського змагання, де найпрудкіші хлопчики мали стрибати в мішку вздовж стежки.

Охочих зголосилося багато, але на сцену покликали тільки по одному із загону. Серед них був і Ерік. Коли хлопці вскочили до мішків, здійнявся шалений галас вболівальників. А учасники стрибали, як могли: падали й знову підіймалися…

Хвилина — і переможець уже стояв на фінішній лінії, і то був не Ерік, а улюбленець всіх дівчаток, чемпіон серед юнаків по греблі, Рей. Афродіта, себто Ілона, вітала Рея, даруючи йому вінок та медаль із почесним званням Зевса.

Ерік стояв присоромлено, однак Ксеня підійшла і, одягаючи йому вінок, тихенько прошепотіла: «Ти все одно переможець, бо не побоявся вийти й стати на лінію змагань!».