Оксана Лущевська - Друзі за листуванням

— Змії? — злякалася Ксеня, коли вже біля ноги шубовснуло.

— Смішна ж ти, — Ерік вказав на щось рукою, — дивися туди, то летючі риби!

— Летючі риби? У них є крила?

— Ні, але вони аж вистрибують із води, ну майже як Лолі на дискотеці… — і вони зайшлися гучним сміхом. А коли замовкли, Ксеня перевела погляд на небо. Уже темніло, і зорі то тут, то там з’являлися поміж вечірніх хмар.

— Зірки тут, мов на американському прапорі, — в рядок! — сказала дівчинка.

— Порахуємо, а що, коли їх п’ятдесят? — пожартував Ерік.

Але Ксеня таки заходилася рахувати…

Гудок цього разу сповіщав про закінчення танців. Ксеня з Еріком помалу пішли до автобусів, де галасливі діти прощалися один з одним: табір «Далекоморський» проводжав табір «Чайка», сподіваючись на швидку зустріч.

— Ну що, до салюту? — мовив Ерік, прощаючись із Ксенею.

— До якого?

— Тут незабаром буде «Інтернаціональний день», а в честь нього — салют!

— А це скоро?

— За тиждень!

Водій гукнув хлопчика й закрив за ним двері жовтого автобуса. За мить Лолі підхопила Ксеню під руку й заторохкотіла, переказуючи, як гарно вони натанцювалися всім загоном.

Ксеня завжди прокидалася рано і їй доводилося нишком лежати в ліжку, аби не побудити дівчат. У ті хвилини дуже відчувався сум за батьками. Вона вертілася, відганяючи меланхолійний настрій, та безуспішно. Порятунком від нудьги ставав табірний гудок, який щоранку оголошував підйом. По ньому здіймалися галас і метушня: хтось робив зарядку, хтось ще ніжився в ліжку до останньої хвилини, але ванна кімната потрібна була всім!

Наступний гудок скликав на сніданок, однак перед тим усі загони та персонал працівників збиралися біля їдальні для ранкового підняття прапора.

У таборі вже багато років існувала традиція: зранку підіймали прапор, увечері згортали. Церемонія супроводжувалася тишею, а розгорнутий прапор — оплесками. Звісно ж, дітей багато, тож не кожному випадала така честь, однак Ксені таки пощастило. І ось вона стоїть посеред галявини, розв’язуючи великий морський вузол. Не так уже й легко його розв’язати! Силу потрібно мати добрячу! Ксені вийшов допомагати Роман — старший на палубі-крамниці. Удвох вони впоралися доволі швидко, і ось уже прапор майоріє в повітрі, і загін «Білокрилих» плескає тому, як ніколи. А далі привітно відчинилися двері їдальні, і натовп ринув на свої місця. Грала бадьора музика, підіймаючи і настрій, і апетит.

На сніданок завжди подавали безліч наїдків: пластівці, молоко, яєчня, смажені ковбаски, грінки з корицею, невеликі деруни зі сметаною та різноманітні фрукти. Наїдайся досхочу! Тож дівчатка й намагалися підживитись, бо попереду на них завжди чекав активний день: табір пропонував різноманітні види спорту, мистецтва та реалізації вільного часу в неповторні незабутні миті.

Ксеня і Лолі вже побували в Каюті Ремесел, що знаходилася неподалік пірсу. Там вони наробили дивних блискучих кульок, схожих на дзеркальні. Те видалося їм трохи нуднуватим, і вони вирішили проводити дні активніше. Тому після сніданку вони попрямували до зеленого викошеного поля для гольфу, де їх зустріла інструктор, яка відразу ж узялася за ключку.

— Для цієї гри потрібно кілька речей, — розпочала пояснення дівчина, — м’яч, лунка, ключка й поле. Гра залежить, як то кажуть, від «кола гольфу».

— Як це? — повертіла, приміряючись, ключкою Лолі.

— Ось підготовлена зона, — показала інструктор, — називається вона майданчик «Ті», а вам потрібно надіслати м’яч до іншої підготовленої зони, он там…

— То це дурничка!

— Ну, не скажіть… А взагалі, дотримуйтеся трьох основних правил: грай на полі, яким воно є, грай м’ячем так, як він ліг, а якщо неможливо ні те, ні інше, то дій справедливо. Ну добре, давайте практикуватись, а я буду підказувати в процесі.

Лолі замахнулася ключкою, і м’ячик аж засвистів у повітрі. Вона замружила очі, а коли відкрила, то побачила, що м’яч залетів далеко за поле, і якась дівчинка вже бігла, щось викрикуючи.

— Я не хотіла! — потім довго вибачалася Лолі, дізнавшись, що вона одним м’ячем встигла зруйнувати невеликі споруди із камінців, що їх довго і старанно будували навпроти.

— Ні, це не моя гра! — дійшла висновку Ксеня.

— І не моя! Махнемо до коней?

Конюшні знаходилися недалеко. Ото краса! Кілька спеціально розбитих майданчиків для проїзду й такі ж акуратні доріжки.