Олексій Полосін - Казки

– Няв! – почуло курча позад себе.

Щось велике біле з голубими великими очима та рожевим носиком лежало на стежці.

– Яке маленьке і, мабуть, смачненьке курча! – пронявкало воно – Жаль, що господар поб’є мене, якщо я насмілюсь з’їсти тебе. Мені заказано їсти курчат. Та нічого, у коморі мені вистачить сіреньких мишей, та маленьких щурят. Ти чого тут ходиш один?

– Пробачте, я спочатку подумав, що ви – моя мама – курка, але у Вас більше ніжок ніж у мене. А метелик сказав, що у мами стільки ж ніжок, як і у мене.

– Так, малий розумнику. У твоєї мами, як і у тебе дві ніжки, а у мене чотири, але не ніжки а лапки, та ще й кігтями. Я – кицька, і мої дітки не курчатка, а кошенята. У них теж по чотири лапки, як і у мене, та великі пухнасті хвостики.

Кіт розвернувся, аби показати хвіст, та мало не збив ним з ніг курчатка.

– Ходи здоровим, – проказав кіт – ти такий милий, що я хочу тобі допомогти. Я побігаю по саду, знайду твою маму, бо твоя мама – моя знайома зозуляста курка. Не йди звідси і чекай!

Як і раніше, курча не встояло і дві хвилини, як зірвалось з місця і побігло. Воно дуже бажало знайти свою маму. Яке тут чекання!

Розігнавшись, воно врізалось у щось велике і волохате, а вірніше у бік собаки Рябка, який лежав у затінку своєї буди. Від несподіванки Рябко аж гавкнув, але, оговтавшись, побачив поруч себе курчатко і здивувався.

– Гав! А чого ж це ти один ходиш? Де твоя мама, братики та сестрички?

– Пробачте – сумно проказало курча – Я спочатку зрадів, думаючи, що Ви – моя мама, але ж у вас, як і у киці, багато лапок, тож Ви – не моя мама. Я виліз із яйця, мами не було, засумував, пішов її шукати та й заблукав.

– Я не курка, а пес, тому не твоя мама. Мої дітки – щенята, у них теж не по дві, по а чотири лапки і хвіст, майже такий, який ти бачив у киці. Друже! Але ж слухняні дітки чекають на мам, якщо вони і відійшли кудись. Чому ти не дочекався?

– Я чекав, але так засумував, що не міг дочекатися і пішов шукати сам. Правда, метелик, сорока, котик обіцяли привести маму, але я не міг довго стояти на одному місці і відходив. Мабуть, мамі вже повідомили про мене і вона мене розшукує.

– О, я знаю всіх їх. Вони вже як сказали, то не підведуть. Давай зробимо ось що: ти присунься до мого животика, я прикрию лапою, і відпочинь трохи. Далі я не раджу йти самому. Я придумаю як сповістити твоїй мамі, що ти тут у мене.

Рябко обдивився, побачив, що з курника виходить півень і покликав його:

– Гей, курячий Володарю, а йди-но сюди!

Півень з острахом підійшов до Рябка.

– Подивись, до мене приблукало курчатко. Воно прийшло з саду. Чи не пропадала у тебе якась курка?

– Так! Десь зо два тижні тому пропала зозуляста, лапата курка. Ми журилися, бо думали, що її вполював лис. А я картав себе за те, що не догледів її. Мабуть, вона нанесла яйця десь у саду, і це одне – з числа вилуплених курчат.

– Кре – ке-ке! – почулося із даху хати. А про що це ви розмовляєте, півнику та песику? Розкажіть і мені, бо я до всього цікава.

– Не тільки цікава, але й любиш розносити звістки по всьому світу. – сказав Рябко – Тут до мене приблудилось курча, яке шукає свою маму.

– То ось де воно! – проскрекотала сорока. – Я ж цьому курчатку наказала чекати маму, а коли привела зозулясту курку, то його вже на місці не було. Бідна курка побігла до інших, бо всі вже вилупились…

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.