Олексій Полосін - Казки

Кульбабка ще не знала, що замість жовтогарячої корони, вже мала білий пух з дрібними зернятками на кінці кожної пушинки. Але вона була вдячна за увагу до неї такої відомої пташки, як сорока.

Недовго гордувала кульбабка новою короною. Одного разу подув сильний вітер і кульбабка побачила, як з її голови по одній зриваються пушинки і розлітаються урізнобіч.

– Ой. Що це таке! – злякано промовила кульбабка. – я мала такий пишний і гарний головний убір, а ось-ось зовсім стану лисою! Що ж це за нещастя? За що мені таке?

– Радій, а не плач з того! – відповів горобчик. Який шукав щось поклювати серед трави – Ти дала життя багатьом кульбабкам, як колись це зробила для тебе інша. Так, як і ти, зернятка впадуть на землю, засипляться пилом. Пролежать зиму, проростуть і у тебе з’явиться набагато більше таких як ти чудесних весняних квіток.

– Горобчик цвірінькнув і полетів далі.

Кульбабка була вдячна горобчику за його пораду і продовжувала жити серед таких як вона.

…В хаті все затихло, прийшов час укладатись спати. Всі маленькі діти налаштувалися дивитись чудові сни.

Спи! Бог і моя любов тебе оберігають!

Між кущами смородини у затінку лежало зо два десятки курячих яєць. Курка відклала їх потай від своїх господарів і ось вже два тижні, як вигрівала їх своїм тілом, дбайливо перегортаючи дзьобом, уважно прислуховуючись до них. Вона не пила, не їла і геть знесилилась. Інколи курка відходила на хвилинку, аби ковтнути водички чи знайти якісь зернятка. Ось і зараз вона тільки-но відійшла від яєць.

Трісь – трісь, почулося серед яєць. Одно з них розломилося навпіл і звідти виповзло мокре курчатко. За декілька хвилин воно висохло, стало схоже на клубочок з жовтогарячого пуху. Перш за все його вразило сліпуче сонячне світло. Курча прикрило крильцями очки, а коли відкрило то побачило, що сидить на купі таких же яєць, з якого щойно вилізло.

«Пі-пі! Пі-пі!» – запищало курча, гукаючи маму, але у відповідь була тільки тиша.

Мабуть воно народилося таким цікавим до всього, бо, ще не вміючи ходити, вилізло з купи яєць і почало мандрувати. Курча захотіло перш за все побачити свою маму. Не знаючи, де шукати, воно пішло куди – не будь. Перед собою курчатко побачило травичку і багато голубих маленьких квіточок. Але одна квітка чомусь була такого кольору, як і він, тільки з червоними смужечками. Воно хотіло роздивиться цю квіточку і підійшло ближче, але квітка раптом ожила. Курча вперше побачило таке диво.

– Хто ви така? – спитало воно – Ви моя мама?

– Ні! – відповіла та – Ти – курчатко. Твоя мама – курка, а я – метелик.

– А яка вона і де її шукати?

– Ти бачиш скільки у мене ніжок, а у тебе тільки дві, як у твоєї мами. Ти більший за мене, а вона дуже велика. Була тут, але тільки – но кудись пішла. Зачекай її тут, а я полечу і коли побачу її, то скажу їй про тебе.

Метелик замахав крильцями і полетів. Курча трохи посиділо на місці, і йому стало сумно без мами. Курчатко – хлопчик вже зроду було хоробрим, але неслухняним. Тому не послухало поради метелика і все ж пішло само шукати маму. Курчатко вийшло на широку стежку, по якій господарі ходили на город. Не ступивши і кілька кроків, воно раптом побачило, як щось темне почало швидко наближатись до нього. Курчатко не знало, що це була тінь від сороки, яка хотіла спіймати його. На всяк випадок, курча заскочило під куш і заховалося між гілками агрусу. Звідки йому було знати, що у колючі хащі сорока не полізе?

– Стре- ке-ке! – невдоволено прострекотала сорока – таке маленьке, смачненьке було – і щезло!

– Хто ви така? – спитало курча- Ви – моя мама? Адже мені сказав метелик, що у моєї мами, як і у мене, дві ніжки. Ви- велика і у вас теж дві ніжки.

– Скре- ке – ке! – відповіла сорока – вилізь з-під куща, а то я тебе погано бачу і погано чую.

Курча подивилося на сороку і подумало, що у мами не може бути такого великого і гострого дзьоба і такого скрипучого та неприємного голосу.

– Ні, Ви не моя мама! – твердо сказало курча. – Ви недобра і небезпечна. Я Вас боюсь!

– Розумнику – відповіла сорока – твоя мама – курка, а я – сорока. Стережись, бо не всі, хто має дві ніжки – твоя мама. Ти метикувате і мені сподобалось. Я політаю, роздивлюсь навкруги і коли побачу твою маму, то направлю її сюди. А ти будь слухняним і чекай тут на неї. Не йди нікуди!

Коли сорока відлетіла, курчатко заспокоїлося, посиділо пару хвилин. Сумно стало сидіти на місці, коли навколо все таке цікаве. Воно пішло далі. Може б і повернулось до мами, але заблукало і не знало де ті яйця з-під яких воно вибралось. Вирішило іти далі навмання.