Люсі Мод Монтгомері - Енн з Острова

– Твоя нова сукня дуже тобі личить, Енн. Справді, ти в ній МАЙЖЕ гарненька.

– Як мило з твого боку мені це сказати, – відповіла Енн, з вогниками в очах. Її почуття гумору розвивалося, і слова, які в чотирнадцять ранили б її, тепер хіба ставали поживою для розваги. Джозі підозрювала, що Енн сміється з неї за цими пустотливими очима; але вона втішила себе тим, що прошепотіла до Герті, коли вони спускалися сходами, що Енн Ширлі стала дуже задаватися, коли їде в коледж.

Зібралася вся «стара компанія», повна радості, запалу й безтурботності юності. Діана Баррі, з рум’янцем і ямочками, поряд з вірним Фредом; Джейн Ендрюс, охайна, розсудлива й проста; Рубі Джилліс, яка була настільки вродливою у своїй кремовій шовковій блузі й із червоними геранями в золотому волоссі, наскільки це взагалі можливо. Гілберт Блайт і ЧарліСлоан, обоє намагалися триматися ближче до невловимої Енн; Кері Слоан, бліда й меланхолійна на вигляд, бо, як казали, її батько й близько до неї не підпускав Олівера Кімбела; Муді Сперджен Макферсон, чиє кругле обличчя та незугарні вуха були ще круглішими й незугарнішими, ніж будь-коли; і веснянкуватий Біллі Ендрюс, який сидів у кутку весь вечір і не міг видушити зі себе й слова, коли до нього хтось говорив, спостерігав за Енн Ширлі й задоволено шкірився.

Енн знала про вечірку наперед, але не знала, що їх із Гілбертом, як засновників Товариства, удостоять вітальної промови та «знаків поваги» – в її випадку збірки Шекспірових п’єс, Гілберту ж дісталася чорнильна ручка. Її так здивували й порадували добрі слова, сказані в промові, що сльози майже погасили іскри в її великих сірих очах. Вона важко й вірно працювала для Товариства, і те, що її члени так щиро цінували її старання, зігрівало їй серце. Всі були такі милі, приязні й веселі – навіть дівчата Пай були не безнадійні; у той момент Енн любила весь світ.

Вона прекрасно проводила вечір, але кінець все зіпсував. Гілберт знову зробив помилку й сказав щось сентиментальне, коли вони вечеряли на залитій місячним світлом веранді; а Енн, щоб його покарати, була дуже люб’язна з Чарлі Слоаном, якому й дозволила провести її додому. Вона, однак, виявила, що помста найбільше ранить того, хто мститься. Гілберт безтурботно пішов з Рубі Джилліс, і Енн чула, як вони сміялися й весело говорили, коли разом йшли по свіжому, незворушному осінньому повітрі. Вони явно чудово проводили час, тоді як їй було смертельно нудно з Чарлі, які говорив без упину, і жодного разу, хоча б випадково, не сказав нічого, що варто було б послухати. Енн час від часу вставляла «так» або «ні» й думала про те, яка гарна була Рубі того вечора, і які витрішкуваті були очі Чарлі в місячному світлі – і що світ чомусь був не таким прекрасним місцем, як їй здавалося раніше того ж вечора.

– Я просто втомилася – от що зі мною, – сказала вона, коли з вдячністю зрозуміла, що залишилася наодинці в себе в кімнаті. І вона чесно вірила, що так і було. Але маленький спалах радості, ніби вона знала якийсь секрет, запік у неї в серці наступного вечора, коли вона побачила Гілберта, який йшов через Ліс Привидів і перетинав старий дерев’яний міст своїм рішучим, швидким кроком. Отже, Гілберт все-таки не проводив свій останній вечір тут із Рубі Джилліс.

– Ти виглядаєш втомленою, Енн, – сказав він.

– Я втомлена, і, навіть гірше – роздратована. Я втомлена, бо весь день пакувала валізу й шила. І я роздратована, бо до мене приходили прощатися шість жінок, і кожна з них змогла сказати щось таке, від чого здається, що життя втратило колір і все стало сірим, сумним і безрадісним, як ранок листопада.

– Злобні старі кішки! – вишукано прокоментував Гілберт.

– О, ні, – серйозно заперечила Енн. – У тому й лихо. Якби вони були злобними кішками, мені б не було до них діла. Але всі вони добрі, милі, по материнському клопочуться, я подобаюся їм і вони подобаються мені, і саме тому те, що вони сказали, чи на що натякнули, так непосильно важко для мене. Вони дали мені зрозуміти, що думали, що я божевільна, що їду в Редмонд і хочу отримати ступінь бакалавра, і відтоді я думаю, чи справді я божевільна. Пані Пітер Слоан зітхнула й сказала, що сподівається, що моя сила допоможе мені протриматися; і я відразу побачила себе безнадійною жертвою нервової прострації в кінці третього курсу; пані Ібен Райт сказала, що, напевно, чотири роки Редмонду, мабуть, багато коштує; і мене тут же пройняло відчуття, що не можна тратити гроші Марілли й мої власні на таку дурницю. Пані Джаспер Белл сказала, що надіється, що коледж мене не зіпсує, як це стається з деякими людьми; і мені перед очима постало, як я через чотири роки в Редмонді перетворилася на нестерпне створіння, яке думає, що все знає й дивиться зверху вниз на всіх і все в Ейвонлі; пані Еліша Райт сказала, що розуміє, що редмондські дівчата, особливо ті, що в Кінґспорті, «страшно модні й чванькуваті», і що я поряд з ними почуватимуся не на місці; і я побачила себе грубою, неохайною, приниженою дівчиною з села, яка човгає по класичних залах Редмонда в рудих чоботах.