Люсі Мод Монтгомері - Енн з Лопотливих Тополь

Ось уже два тижні відбуваються заняття, і мені вдалося доволі непогано все організувати. Та пані Бреддок таки мала рацію… Прингли – моя біда. І поки що я не придумала, як я її вирішу, незважаючи на свої щасливі чотирилисники. За словами пані Бреддок, вони мастять медом… а виходить дьоготь.

Клан Принглів – тої породи, де ніхто не спускає один з одного очей і всі добряче чубляться між собою, проте з’явися хтось чужий – і вони пліч-о-пліч підуть проти будь-якого чужинця. Я зрозуміла, що в Саммерсайді тільки два типи учнів – Прингли й усі решта. У моєму класі повно Принглів й немало учнів з іншими прізвищами й кров’ю Принглів у жилах. Схоже, їхня зачинщиця – Джен Прингл, зеленоокий монстр, із зовнішністю, яка мала б бути в Беккі Шарп, коли та була підлітком. Я впевнена, що вона зумисне уміло веде кампанію з непослуху й неповаги до вчительки, з чим мені, бачить Бог, буде нелегко впоратися. Вона спритно корчить такі блазенські гримаси, що неможливо втриматися, а коли я чую, як у мене за спиною по класі брижиться притлумлений сміх, то чудово знаю, звідки він, проте досі мені не вдавалося зловити її на гарячому. І вона кмітлива… маленька негідниця… пише твори, які не сором назвати літературою, і блискуче рахує… я пропала! Що б вона не казала чи не робила – в усьому відчувається певний дотеп, а ще в неї є почуття гумору, ми б знайшли тут спільну мову, якби вона раніше не оголосила мені війни. Хоч би що там було, боюся, ми з Джен ще довго не будемо разом сміятися з будь-чого.

Мойра Прингл, кузина Джен, – перша красуня школи… і, вочевидь, бідна на розум. Хоч вона й видає деякі потішні дурниці… як сьогодні на уроці історії, коли вона заявила, що індіанці прийняли Шамплена [2] Самюель де Шамплен – засновник французьких провінцій у Канаді, укладав союзи з індіанськими племенами гуронів ( прим. пер. ). та його людей за богів чи ‘‘інопланетян’’.

У соціальному плані Прингли – те, що Ребекка Дью зве ‘‘и-літою’’ Саммерсайда. Уяви, мене вже запрошено на вечерю з Принглами… нових учителів тут заведено кликати в гості, і не сумніваюся, що Прингли не збираються нехтувати відповідною традицією. Минулого вечора я від- відала Джеймса Прингла… батька нашої Джен. Він скидається на викладача коледжу, проте насправді – дурний і неотесаний. Він без угаву розводився про ‘‘дисципліну’’, стукаючи по скатертині пальцем з ненадто доглянутим нігтем, і час від часу припускався жахливих помилок. У Саммерсайді завжди не бракувало твердої руки… бажано чоловічої руки досвіченого вчителя. Його непокоїло, що я було трошечки ‘‘замулуда’’… – ‘‘недогляд, який дуже швидко виправить час’’. Я змовчала, бо якби щось тоді йому зауважила, то сказала б забагато. Тому я говорила як медом мастила, не гірше за будь-кого з Принглів, утішаючи себе тим, що скромно дивилася на нього, подумки повторюючи: ‘‘Ти, буркотливий упереджений старигань!’’

Джен, мабуть, така тямуща, як матір, а та мені сподобалася. У присутності батьків Джен просто втілювала гарні манери. Але вона хоч і відповідала ввічливо, слова лунали нахабно. Щоразу, кажучи ‘‘панна Ширлі’’, вона намагалася, щоб це звучало дошкульно. А щоразу, як Джен зиркала на моє волосся, мені починало здаватися, наче воно в мене кольору звичайнісінької моркви. Жоден Прингл, я певна, нізащо не визнав би, що я маю волосся золотисто-каштанового відтінку.

Куди більше мені сподобався Мортон Прингл… хоча насправді Мортон Прингл не слухає нічогісінько, що б там не казав його співрозмовник. Він щось говорить, а тоді, поки йому відповідають, займається тим, що обдумує наступну репліку.

Пані Прингл… удова Стівена Прингла… У Саммерсайді вдів хоч відбавляй… учора одержала від неї листа… гарненького, люб’язного, злісного листа. Міллі задають забагато домашнього… Міллі – хворобливе дитя, яке я не повинна перевтомлювати. Пан Белл ніколи не задавав їй домашнього. Вона – вразливе дитя, до якого я повинна знайти ключик. Як уміло пан Белл знаходив до неї ключик! Пані Стівен певна, що і я знайду, якщо спробую!

Без сумніву, пані Стівен вважає, що це через мене в Адама Прингла сьогодні на уроці юшила кров з носа, і тому довелося його відправити додому. А я прокинулася посеред ночі й не могла заснути знову, бо згадала, що не поставила крапку над ‘‘і’’ в питанні, записаному на дошці. Джен Прингл, без сумніву, не пропустила б цей недогляд, й уся родина Принглів буде перешіптуватися.

Ребекка Дью каже, що кожен член їхнього клану, окрім старих леді з Кленового Пагорба, запросить мене в гості, а опісля – завжди вдаватиме, наче мене не існує. Вони – тутешня ‘‘и-літа’’, тому це, можливо, значить, що в Самерсайді я перетворилася б на ізгоя. Ну, це ми ще побачимо. Битва триває, але поразка, чи перемога – усе попереду. Однак вся та історія досить мене засмучує. Здоровий глузд безсилий перед упередженістю. Я все ще така, як колись у дитинстві… Терпіти не можу бути серед тих, кому я не подобаюся. Прикро думати, що родичі половини учнів мене ненавидять. І без жоднісінької на те причини. Саме оця несправедливість найбільше мене й терзає. Іще сюди чорнила! Та скільки б чорнила я не лила, підкреслюючи ці рядки, полегшення з того мізерне.