Люсі Мод Монтгомері - Будинок Мрії Енн

Будиночок Відлуння наповниться людьми наступного тижня, і в Зелених Дахах гуділи від радості з приводу їхнього приїзду. Пані Лаванда майже не змінилися, і можна сказати, що три роки з часу її останнього візиту на Острів не залишили на ній ні сліду; але Енн була вражена Полом. Невже цей двометровий юнак той самий Пол з Ейвонлі?

– Через тебе я почуваюся старою, Поле, – сказала Енн.

– Ви ніколи не постарієте, пані вчителько, – сказав Пол. – Ви одна з тих щасливих смертних, які знайшли джерело молодості й напилися з нього, – і ви, і пані Лаванда. Дивіться! Коли ви вийдете заміж, я не буду називати вас пані Блайт. Для мене ви завжди будете «пані вчителька» – вчителька найкращих уроків, які я вивчив. Хочу вам дещо показати.

Дещо було блокнотом з віршами. Пол втілив деякі зі своїх чарівних фантазій у поезії, і редактори журналів їх гідно оцінили, хоча часто буває навпаки. Енн зі щирою радістю читала вірші Пола. Вони були багатообіцяльний.

– Ти станеш знаменитим, Пол. Я завжди мріяла про знаменитого учня. Він мав стати ректором університету – але великий поет навіть краще. Одного дня я зможу хвалитися, що якось відшмагала видатного Пола Ірвінга. Але ж я ніколи тебе не шмагала, правда, Поле? Втратила таку нагоду! Але якось я не відпустила тебе на перерву.

– Ви й сама можете стати знаменитою, пані вчителько. Я багато читав ваших робіт за останні три роки.

– Ні. Я знаю, що я можу зробити. Я можу гарно писати, химерні нариси, які подобаються дітям і за які редактори вдячно надсилають чеки. Але чогось великого я написати не можу. Єдине місце для мене для земного безсмертя – у твоїх мемуарах.

Шарлотта Четверта відмовилася від блакитних бантів, але її ластовиння не стало менш помітним.

– Ніколи не думала, що вийду за янкі, пані Ширлі, – сказала вона. – Але ніколи не знаєш, що на тебе чекає, і він в цьому не винен. Він таким народився.

– Ти й сама янкі, Шарлотто, оскільки ти вже вийшла за янкі.

– Пані Ширлі, ні, неправда! І не стала б, навіть якби вийшла за цілий десяток янкі! Крім того, я думала, я вирішила не перебирати, бо хтозна, чи трапилася б мені інша нагода. Том не п’є і не скандалить, бо багато працює, та й взагалі, я всім задоволена, пані Ширлі.

– Він називає тебе Леонорою? – спитала Енн.

– Боже, ні, пані Ширлі. Я б не знала, до кого він звертається. Звичайно, коли ми одружувалися, він казав: «Беру тебе, Леонора», і хочу вам сказати, пані Ширлі, у мене відтоді жахливе відчуття, що це він тоді не мені говорив, і я взагалі не вийшла заміж як слід. А тепер ви виходите заміж, пані Ширлі? Я завжди думала, що хотіла б вийти за лікаря. Було б дуже зручно, якби діти почали хворіти на кір і круп. Том всього лиш муляр, але має добрий характер. Я йому кажу йому: «Томе, можна я поїду на весілля пані Ширлі? Я все одно збираюся їхати, але хочу мати твою згоду», а він: «Роби так, як добре тобі, Шарлотто, і мені теж буде добре». Добре мати такого чоловіка, пані Ширлі.

Філіпа з її преподобним Джо приїхала в Зелені Дахи за день до весілля. Енн з Філ мали захопливу зустріч, яка тепер вгамувалася до затишної приватної розмови про все, що було і що мало статися.

– Королево Енн, ти ще більш королівська, ніж завжди. Я страшенно схудла після народження дітей. Я вже й на половину не така гарна, як була; але Джо це, думаю, подобається. Тепер між нами не такий контраст. І ох, як прекрасно, що ти виходиш за Гілберта. Рой Гарднер не підійшов би, аж ніяк. Тепер я це бачу, хоча раніше була страшенно розчарована. Знаєш, Енн, ти повелася з Роєм дуже погано.

– Наскільки мені відомо, він вже оговтався, – усміхнулася Енн.

– О, так. Він одружився, його дружина чудова, вони абсолютно щасливі. Все співдіє на добро. Так каже Джо, і так каже Біблія, а вони досить авторитетні джерела.

– Алек й Алонсо вже женилися?

– Алек так, Алонсо ще ні. Де ті старі часи, коли ми з тобою теревенили в Садибі Петті, Енн! Як ми сміялися!

– Ти останнім часом не бувала в Садибі Петті?

– О, я часто туди ходжу. Пані Петті й пані Марія далі сидять біля каміна і в’яжуть. І це мені нагадало – ми привезли тобі від них весільний подарунок, Енн. Вгадай, що це.

– Ніколи не вгадаю. Звідки вони знали, що я виходжу заміж?

– О, я їм сказала. Я була в них минулого тижня. І вони дуже зацікавилися. Два дні тому пані Петті прислала мені записку, в якій просила мене зайти; а тоді спитала, чи не могла б я передати тобі подарунок. Що б ти найбільше хотіла зі Садиби Петті, Енн?

– Ти ж не хочеш сказати, що пані Петті передала мені своїх порцелянових псів?