Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Мандрівник чудово знав ті порослі садами землі, що пролягали між лісом та Серенерійським морем, і весело чимчикував уздовж осяйної річки Укранос, яка позначала його маршрут. Сонце підбивалося вгору над пологими пагорбами, на яких між лугами раз у раз виростали гаї, відтіняючи кольори тисяч квіток, якими поросли пагорби і байраки. Ці землі були оповиті серпанком благодаті, оскільки їм діставалося трохи більше сонця, ніж будь-якій місцині на землі, і вони чули таку дзвінку літню музику птаства і бджіл, як ніде інде; тож він ішов тут, немов крізь казку, переживаючи радощі й зачудування, яких не знав ніколи раніше.

До полудня Картер досяг яшмових терас Кірану, найнижчі схили яких збігали до берега, утворюючи підмурок для того прекрасного храму, до якого раз на рік у золотому паланкіні прибуває король Ілек-Вад зі своїх далеких земель у присмерковому морі, щоб вознести молитву богові Украноса, який співав йому, коли той іще молодим мешкав у хатинці на його березі. Той храм увесь із яшми, і він займає цілий акр разом із садами, сімома гостроверхими вежами, а також внутрішнім святилищем, в якому крізь приховані канали річка знаходить вхід під землю і бог м’яко співає у ніч. Не раз місяцю доводилося чути ті співи, коли він лив своє сяйво на сади, тераси і шпилі; але чи справді та музика — спів бога, чи просто наспіви таємничих жерців, не може сказати ніхто, крім самого короля Ілек-Вада, бо ж лише він заходив до храму, лише він бачив жерців. Зараз же, в цю дрімотну пору, той прикрашений витонченим різьбленням храм стояв німотний, тож, ідучи у світлі чарівного сонця, Картер чув лише жебоніння великого струмка, та ще цвірінчання птахів і дзижчання бджіл.

Усе пообіддя мандрівник ішов запашними лугами, оточеними пологими прибережними пагорбами, на яких виднілися криті рогозою мирні хатинки та різьблені з яшми і хризоберилу вівтарі на честь улюблених тут богів. Іноді він підходив до самого берега Украноса і насвистував щось веселим переливчастим рибкам, що гралися у його кришталевій чистій воді, іноді спинявся серед заростей очерету і під його шепотіння вдивлявся у величний темний ліс на протилежному березі, на якому дерева підступали впритул до води. Колись, у попередніх своїх снах, він не раз бачив, як чудернацькі буопоти сором’язливо виходили з лісу, щоб напитися води, але зараз жодного з них не було видно. Нараз він спинився, спостерігаючи, як хижа риба, вистрибнувши з води, схопила пташку-рибалку, приманивши ту своєю яскравою лускою, що спокусливо поблискувала на сонці, — вона схопила пташку за дзьоба своїм величезним ротиськом і затягла відважну мисливицю під воду.

Ближче до вечора він піднявся на спадистий порослий травою схил і побачив, як просто перед ним у промінні західного сонця палає тисяча позолочених шпилів Трана. Неймовірно високими здавалися алебастрові мури того дивовижного міста, які здіймалися вгору на недосяжну височінь, вирубані із суцільного каменю, — ніхто не знає, як і ким, бо вони старіші, ніж сама пам’ять. А все ж, хай якими високими були ці стіни, з їхньою сотнею воріт та двома сотнями торет [67] Торета — невеличка настінна надбудова у формі вежі, найчастіше над брамою або на розі стіни, з якої можна було безпечно обстрілювати ворожі війська під час облоги. Судячи з тексту, торети у фортечній стіні розташовувались обабіч кожної брами. , вежі всередині цих стін, білосніжні під золотими шпилями, були ще вищими; з рівнини, що оточувала місто, люди бачили, як вони стрімко здіймаються в небо, інколи сліпучо білі, інколи ховаючи свої верхівки у клубах хмар і туманів, а іноді, коли хмари слалися нижче, їхні шпилі незатьмарено сяяли понад імлою. А там, де брами Трана виходять на річку, стоять мармурові причали, ледь похитуються на хвилях заякорені ґалеони із прикрашених різьбленням кедра і каламандра [68] Особливий різновид чорного дерева. , і дивні бородаті моряки сидять на діжах і паках, помережаних ієрогліфами далеких країв. Під мурами міста розкинулися ферми — маленькі хатинки куняють поміж невеличких пагорбів, а серед струмків та садів звиваються вузькі путівці з численними кам’яними місточками.

Картер ішов цими квітучими землями у надвечір’ї і бачив, як від річки до чарівних золотих шпилів Трана підповзають сутінки. І в годину смеркання він підійшов до південної брами, де його спинив чатовий у червоному однострої і зажадав від нього переповісти три неймовірні сни, на доказ того, що він — сновидець, гідний ходити крутими таємничими вуличками Трана і прогулюватися базарами, на яких продавався крам з прикрашених різьбленнями ґалеонів. І, задовольнивши волю чатового, Картер увійшов до казкового міста; шлях пролягав крізь настільки широкий мур, що брама здавалася тунелем, а далі подався звивистими і плутаними вуличками, які зміїлися поміж небосяжних веж. Крізь заґратовані й обрамовані балконами віконечка лилося світло, а з внутрішніх двориків, в яких дзюрчали мармурові водограї, вкрадливо линули звуки лютень і панфлейт. Картер знав дорогу і одразу рушив темнішими вуличками у напрямку річки, де у старій приморській таверні сиділи знайомі йому з безлічі інших снів капітани і моряки. Там він оплатив свій проїзд до Селефаїса на величному зеленому галеоні, там же й заночував, маючи перед тим серйозну розмову із вельми поважним котом, що мешкав у тій таверні; сидячи перед велетенською піччю, той сонно кліпав і снив давніми війнами та забутими богами.