Іван Сенченко - Діамантовий берег

Л наказала Женьці мама, щоб він добре вчився, щоб поробив усі уроки, щоб був найкращим учнем, відмінником.

А втім, ці слова мама Женьці казала щодня. Та що з того! Трудно було Женьці стати відмінником. Ех, як трудно! Та й траплялося воно завжди якось так, що мамині слова в одно вухо Женьці влітали, а в друге вилітали. Мабуть, і сьогодні вилетіли б, але сталося інакше: Женька й Левко розпочинали боротьбу, щоб довести один одному, що одна епоха їхнього життя уже за спиною.

Уроків було багатенько. Треба було повторити історію, розвязати задачі, приклади, вивчити вірш і переписати параграф з англійської.

Вони сиділи за столом, сопіли, висували кінчики язиків з плямами від хімічного олівци, бубоніли під ніс або кричали на всю кімнату.

Вони трохи не посварились були за Куликовську битву.

— А скажи мені, Левку — спитав Женька — коли відбулася Куликовська битва, ота, що 8 вересня 1380 року?

Левко нахмурив лоба, довго думав, а Женька підганяв.

— Та ти довго не думай, а кажи, ну, кажи.

— Коли відбулася Куликовська битва, ота, що 8 вересня 1380 року? Еге?

— Та не егекай — розсердився Женька — А то все: еге та еге… Отак будеш і в школі егекати…

— А ти чого прискіпався — і собі розсердився Левко — Хіба ти вчителька?

Вони повідверталися один від одного і мовчали аж три хвилини, дивлячись у вікна. Женька у те, що у двір, а Левко — що на город.

Як ці три хвилини скінчилися, Женька відсердився і сказав Левкові:

— Та так і відбулася 8 вересня 1380 року.

Левко трохи роззявив рота, мовчки дивився на Женьку, а потім спитав:

— Еге ж?

Після історії хлопці розвязали задачі, написали англійську, а потім взялися до вірша. Вони вивчили його за п’ять хвилин. Спочатку Жепька казав папам’ять, а Левко стежив по книжці, а далі Женька стежив, а Левко казав напам’ять. Потім без книжки розказували удвох, бо все одно буловже темно, так що й букв не добереш, яка з них «п», а яка «ця.

Вони так захопилися цпм, що не помітили, як і Женьчина мама увійшла У двір, а почули вже, як вона спитала в сусідки:

— Чи ти хлопців не бачила?

— О, мама прийшла! — скрикнув Женька — Чого вона сьогодні так рано? — I додав:

Мамо, ми осьдечки.

— Левку, а чого ти заплаканий? Побилися?

Від напруги під час занять у Левка змокріла вся голова, і піт рясними струмками збігав з обличчя.

Женьчина мама строго подивилася на сина. У Женьки все співало у грудях від свідомості добре виконаного завдання, і вів відповів тим голосом, яким він завжди говорив у таких випадках:

— А чого він такий настирливий — І зразу ж без передишки, вже іншим голосом, похвалився: — Мамо, чуєш, мамо, а в мене сьогодні дві пятірки — з географії й арифметики. Не віриш? Ось подивись!

і він кинувся до щоденника.

— А поведінка як?

Женька спинився.

— Чуєш, мамо, ти тільки не сердься, я тобі всю правду скажу, Не будеш сердитися?

— Ну, кажи.

— Я як пірнув, а тоді виринув, а на березі стоїть Ялинка, «А хто, каже, за вас сьогодні піде у школу? Сім хвилин тільки залишилося!» Так ми як побігли, як побігли і… запізнилися.

Женьчийа мама працювала з Ялинкою і про це вже знала. Вона думала, що Женька буде відбріхуватися і налагодилася його викрити, а вийшло зовсім не так. Женька казав правду. «Що це з ним трапилося? — подумала вона — Може, знову нашкодив І тепер підлабузнюється?»

— А учителька що сказала? — підозріло позираючи на Женьку, спитала вона.

— Ірина Сергіївна простила. їй право, ось — хоч і в щоденник подивися. Я як розказав їй всю правду, так вона тоді: «Сідай», Я й сів.

Женьці кортіло розповісти, як був забрехався Левко, але він не хотів бути ябедою і виказником, то й змовчав.

— Ну, давай свій щоденник.

Женька витяг з польової сумки щоденник і обережно, як річ недоторканну й священну, обома руками подав його матері.

— Ось дивися. Хіба це не п’ять? А це що, бачиш? А проти «поведінки», бачиш — нічого. А як нічого — значить, п’ять!

На другий день Женька й Левко своєчасно прийшли у школу і, як сіли за парту, так і повпивалися в обличчя Ірині Сергіївні, «Я знаю усе, їй право!» кричав увесь Женрчин вигляд. «Ось спитайте!» Але найдавніше було, що Левко теж не опускав голови, а дивився specie перед собою, мужньо й сміливо витримуючи до питливий погляд Ірини Сергіївни,

Серед уроку, коли Женька заслухався, вдумуючись у новий тип задачі на басейни і труби, з яким сьогодні знайомила Ірина Сергіївна, злочинна пір’їнка знову загуляла у Женьки за вухом, У нього аж закипіло у грудях, аж стислися кулаки, та замість того, щоб люто прошепотіти: «Валерка — убю!» — він несподівано підніс руку вгору.