Іван Сенченко - Діамантовий берег

Ну, звичайно — перед вікном стояв Левко. Побачивши Женьку, що так старанно виводив пером, він здивувався. Хіба хропці ве сповна розуму так запопадливо мережать пером білий аркуш паперу?

— Що ж це таке, Женько? — спитав уголос Левко.

Левко був на волі і міг бігати, міг гасати, а Женька сидів під замком.

— Знаєш що, Левку, ти помовч — сказав він сердито — Чого ти ломишся у вікно? Шибку розіб’єш.

Але Левко не звернув ніякої уваги на Женьчине бурчання і з подивом на обличчі допитувався:

— А хіба що: номер не вийшов?

Женьці і без цього було досадно, а тут ще здалося, що Левко таки побачив соску й фартушок слинявчик, і він крикнув:

— Іди геть від вікна! Це твоє вікно? На своє спирайся. А на наше я сам буду спиратися. Та ще й руки які: по лікоть у грязії Шибку вимажеш. Іди свою маж.

Женьчині слова про руки не сподобалися Левкові, він нахмурився і сказав сердито:

— Чого ти задаєшся? Подумаєш: руки чорні! А в самого які?

Мама вранці примусила Женьку вимити руки з милом, і віп не без гордості ткнув одну з них просто Левкові під ніс:

— На, дивися.

Левко розізлився ще дужче.

— Хіба ти їх сам мив? Мати примусила!

— То й іди геть — відповів Женька і, схиливши голову над столом та висунувши трохи язика, взявся за ручку.

Але Левко не пішов геть, він переступав з ноги на ногу і придумував, що б його сказати, щоб вразити приятеля в саме серце. Нарешті надумавші випалив:

— Теж мені у відмінники пнеться!

— А що ж ти думаєш? І допнуся! І відмінником буду, і піоцс ром стану, і на екскурсію поїду. На моточовні «Ластівка». Я вже & Ольгою Терентіївною говорив. Он що!

Женька безбожно брехав, бо любив говорити все всупереч, особливо коли сердився. Левко здивувався, аж рота роззявив, але швидко отямився і єхидно сказав:

— І рюкзак Ользі Терентіївні на плечі піддавати будеш, як Володька?

Це єхидство зовсім розлютило Женьку. Він схопився з місця, підскочив до вікна І закричав скільки сили:

— Я тобі сказав, щоб ішов геть! Хай тільки випустить мама, знатимеш тоді!

— Подумаєш — зневажливо відповів Левко — я тобі сам надавати можу!

Далі розмову провадити було вже неможливо. Левко подався геть, а Женька став ламати голову, як його написати без помилки: чи — «ключик и замочек лежали на столе», чи «ключей и замочик лежали на столе». Подумавши, він відклав ручку, заплющив очі, розвів у різні боки руки і став їх зводити. Як попаде палець на палець, то напише «ключик». Того дня пальці у Женьки не зіткнулися, і він з чистим серцем, вже не задумуючись, написав: включен і замочик лежали на столе».

Упоравшись з уроками, він пройшовся по хаті, наблизився до цвяшка із слинявчиком. Йу і клятий слинявчик! Добре, як в обід мама прийде сама, а коли з Ялинкою? «О, а це що у вас таке? — спитає Ялинка — Немовля завелося, чи що?» — «Спитайся, Ялинко, про це у Женьки» — одкаже мати. «Як немає у вас немовляти, то для чого ж слинявчик і соска, скажи, Женько?» — спитав Ялинка.

Женька знову витер піт і з відчаєм подумав: «І навіщо мама його зберегла? Могла б уже давно викинути. А тепер і тремти, як осиковий лист!»

Він постояв проти слинявчика, подумав, потім пройшов до умивальника, зяяв рушник, став на стілець і повісив його поверх клятого слинявчика й соски, ще й розправив так, що не було видно ні крихітки. Злізши з стільця, він одішпов на п’ять кроків, помилувався з своєї роботи; переконавшись, що все добре, пішов до вікна.

Було нудно. Матері треба було ждати ще півгодини.

Вікно з кімнати виходило у двір. У дворі було порояїньо. Ряб ко лежав у повітці. У бур’яні під. парканом пищали курчата. Півень сидів на огорожі І кричав скільки сили «кукуріку». «А де ж це Левко? — подумав Женька, Він уже скучив за приятелем — Може, на ферму до лошат подався чи де грає в волейбола?»

Женька прочинив кватирку і закричав скільки сили:

— Левку, Левку, де ти?

Левко сидів по другий бік огорожі у себе у дворі і драв мед Э очеретинок. Минулого року Левків батько привіз для різних потреб віз очерету. Він так і залишився під тином. Як дикі бджоли та оси довідалися про це, так і налетіли. Наглядять собі очеретинку, зроблять з воску хатку, наносять меду, покладуть яєчко і запечатають. А Левко з Женькою стережуть. Побачать, що дудочка запечатана вже, і давай її на поживу. Розламають очеретинку, мед вип’ють, а з воску роблять кульки і ховають в кишені — хай лежать, може, коли знадобляться.

Левко порався з черговою очеретинкою, та почувшц, що його кличе Женька, обізвався, аж луна покотилася на десяту вулицю: