А. Аудгільд Сульберг - Хто проти суперкрутих

Я примружено глянула на Яна Еріка.

А він мені підморгнув.

— Сюнне сказала мені по секрету, — прошепотів він. — Знає, що ми з тобою друзі…

То ось звідки Тея довідалася про мою пісню. Ні, Сюнне не розпатякала Теї нашу таємницю. Це Тея підслухала її розмову з Яном Еріком.

Я зазирнула в спортзалу.

— Нільса шукаєш? — запитав Ян Ерік. — Онде з іншими дітьми стоїть під сценою. Уже віддихуються, я думав, вони помруть від сміху. Я і сам ледь не розсміявся, коли Тея & Со. зарили носами в підлогу. Але ж я дорослий, мусив стримуватися.

Тепер і я їх побачила.

За п’ять метрів від нас, опершись на сцену, весело реготали… один-два-три… дев’ятеро школярів.

Троє з них убрані в чорне. Одна постать худорлява й невисока, друга — вища, зі скрипкою і довгим білявим волоссям, а третя — ще вища, з тамбурином. Поряд стояв хлопчина з калатальцями й дві дівчинки в майже однакових сукенках. Одна підстрижена «під шапочку», друга — з кучерями й перебинтованою правою рукою. Віддалік — хлопець в окулярах а ля Гаррі Поттер і ще один, який затуляв рукою півобличчя. А ще далі, під самим динаміком, сиділа в інвалідному візку дівчина, гопала й підстрибувала, ніби… ніби… її за мотузочки смикали.

Я відчула, як мої губи дедалі більше розтягуються у широкій усмішці.

Крім мами, тата, Крістоффера й тітки Муни, ще дев’ятеро в цій залі не засвистуватимуть мене: Нільс, Юганна, Бріттані, Надіф, Марі, Ільва-Мерете, Франс, Бірк і Селіна. Десять-одинадцять-дванадцять… разом — п’ятнадцять, з Сюнне та Яном Еріком!

— То що, заходимо?

Ян Ерік подав мені лікоть.

Я взяла його під руку.

— Перш ніж увійдемо, дозволь сказати тобі комплімент: маєш сьогодні неперевершений вигляд, юна дамо!

Я провела долонею по сукенці. Її подарувала мені тітка Муна на дванадцять років. Вона чорна, сягає колін, має по боках кишені й сидить на мені, мов влита. Тітка знає, що я люблю чорний колір, але ходити до школи в чорному не можу, щоб не вирізнятися з-поміж решти ще більше.

Сьогодні інший випадок. Сьогодні саме час вирізнитися якнайяскравіше!

Нізащо в світі Теї не перемогти у конкурсі своїм убогим блеянням.

Нізащо в світі!

— Готова? — запитав Ян Ерік.

Я ще раз кинула оком на свої моднячі черевики-мартенси — чи не розв’язалися шнурівки, помацала, чи добре сидить шапочка.

— Готова!

Хай тепер Тея начувається! І Роня! І Ширін! І всі суперкруті зарази разом з ними!

Сьогодні я прийму виклик і покладу всіх наповал!!!

— Що ж, друзі, до початку шоу залишилися лічені хвилини!

Одд вийшов із мікрофоном на сцену.

Він замінив свої вельветові штани на парадні чорні, але так само підтягнув їх попід самі пахви. За пасок заправив білу сорочку, на шиї теліпалась ясно-блакитна краватка.

Одд приклав долоню дашком до очей і примружено глянув у залу.

— Який аншлаг! — вигукнув він. — Це справжній рекорд за п’ять років існування Конкурсу талантів!

Одд не іронізував. Спортзала була переповнена вщерть. Школярі, учителі й родичі артистів тісно сиділи за столиками, розставленими посередині, і щільно тулилися на лавках під «шведською стінкою». На підлозі перед сценою теж не було вільного місця. Там поміж іншими сиділи Тея, Роня та Ширін разом з Маґнусом, Феліксом, Бйорном Інґе й рештою з вищої касти сьомих класів.

Стояла тільки я. Коли ми з Яном Еріком урочистою ходою увійшли до зали, усі сидячі місця вже були зайняті. Тож ми проштовхалися наперед і теж стали під «шведською стінкою». Я опинилася найближче до сцени й могла бачити, що там відбувається. Далі — Нільс, Юганна, Бріттані, Марі, Селіна, Ян Ерік та Сюнне. Над нами нависали Франс та Бірк, які видряпалися до половини «стінки». Їм усе було видно, як на долоні.

— Перш ніж запросити сюди перших виконавців, дозвольте відрекомендувати вам цьогорічне журі! — вигукнув Одд у мікрофон.

Він підійшов до краю сцени й глянув поверх свого пуза вниз. Під сценою стояв довгий стіл. За ним спиною до глядацької зали сиділи четверо суддів.

— Почнемо з судді від учительського колективу, — сказав Одд. — Ліворуч — наш молодий, закоханий у швидку їзду викладач суспільствознавства на тимчасовій вакансії ПеКа Ларсен!

ПеКа крутнувся на стільці, обернувся до зали й кивнув.

Я чула, як одразу за його спиною захоплено заулюлюкали Тея, Роня та Ширін.

— Від батьків маємо цьогоріч маму одного з найстаранніших учнів школи, Надіфа Ахтара, — вів далі Одд. — Я не здивуюся, якщо одного дня він стане юристом, як і вона. Садія Ахтар! Ваші гучні оплески для неї!