А. Аудгільд Сульберг - Хто проти суперкрутих

Він усміхнувся до мене й Марі, перш ніж обвести поглядом увесь клас.

— Так-так-так, Роня і Тея, звісно… Не найліпший спосіб обрали, щоб висловити свою радість уздріти мене! Та не хвилюйтеся, я неодмінно дозволю вам вийти сьогодні до дошки.

Я сховала усмішку за підручником.

Хай би що там казала мама, але сарказм Одда цілком зрозумілий і доступний. Нільс теж так вважає, принаймні після того, як я поясню йому, що вчитель мав на увазі.

Я нахилилася до Нільса.

— Він хотів сказати…

— Та мені до дупи, що він хотів сказати!

Я аж здригнулася. Нільс ніколи не уриває мене на півслові.

— Мені й без нього є над чим подумати! Мені вдалося трохи відволіктися вчора, після отих усіх подій. Але я страшенно нервую, як подумаю про завтра, і майже не мо…

— Агов, — зашипіла я. — А що тоді про мене казати? Я ж стою на самій лінії вогню з суперкрутими! Подумай, як воно мені!

Отоді його й прорвало.

— Так, твоя правда! Як я міг забути про тебе! Тобі, ясна річ, найгірше! Тобі завжди найгірше!

Здавалося, ніби я чую Одда, бо Нільс говорив цілковито його тоном.

Ось тільки мені було зовсім не смішно.

Нільс був страх який недобрий на мене весь день. Мені навіть довелося самій іти в бібліотеку на великій перерві, бо він домовився пообідати з Франсом у шкільній їдальні.

Франс вчиться у паралельному класі й займає третє місце з-поміж усіх семикласників, з якими неможливо дружити, після Селіни-ДЦП, Печеного Бірка й мене. Він носить окуляри а ля Гаррі Поттер, грає в шахи, колекціонує камінці й має вигляд майже потворного чудовиська. Іноді він просить Нільса пообідати з ним, і Нільс не може йому відмовити. Я теж не можу. І все ж Франс майже завжди обідає на самоті.

А цього дня я дуже сподівалася, що Нільс таки відмовиться. Я ж стояла на передньому краї лінії вогню і дуже потребувала його товариства, щоб поговорити про Маґнуса. Але, коли прийшов Франс, Нільс одразу підхопився, навіть не запитав, чи не хочу я піти на обід разом з ними! Уявлення не маю, що на нього найшло. Нільс волів слухати занудні розповіді Франса про нікчемну, прибацану колекцію камінців, аніж вислухати мене!

Добре, що нічого не сталося і мені не спотребилася його нагальна допомога. Тея, Роня та Ширін настільки були зайняті репетиціями балету на перервах, що, здавалося, геть забули про мене.

Маґнус на очі не потрапляв. Щоправда, я проводила кожну перерву в шкільній бібліотеці разом з Яном Еріком, нашим бібліотекарем, а Маґнус туди навідується не так часто, як я.

Минула субота, а Нільс не озивався.

Ну, спеціально про зустріч ми не домовлялися, але зазвичай спілкувалися щодня. Навіть на канікулах. За всю суботу жодної смс-ки. Хоч я відіслала аж дві!

Коли я прокинулася недільного ранку й перевірила мобільний телефон, смуток ударив мене так сильно, як усі гандбольні м’ячі, поцілені в мене за урок фізкультури.

Нільс так і не озвався!

Понад усе на світі хотілося не вилазити з ліжка й поринути в свій затишний Нормальний Світ. Я уже не сумнівалася: Нільс таки впевнився, що я зовсім не годжуся на роль друга, і вирішив переметнутися до Франса.

Вставати таки довелося. Не лише тому, що врешті-решт прийшла мама, стягнула ковдру й покликала на сніданок: тато приготував мені особливу яєшню-очко; ще ми з Нільсом домовилися про зустріч о дванадцятій у помешканні тітки Муни. Збиралися присвятити всю неділю «Операції „Тако“». Я не могла підвести тих, хто мене так підтримував. Якщо, звісно, Нільс усе ще мене підтримував.

Коли я трохи перед дванадцятою заїхала велосипедом на подвір’я будинку тітки Муни, то так нервувала, що ледь не врізалася у сміттєві баки.

А якщо Нільс не прийшов!

Тоді кінець не лише «Операції „Тако“», але й моєму життю. Ніщо вже не матиме значення, якщо Нільс більше не захоче зі мною дружити. Навіть Маґнус.

— Привіт, Аннебіно!

Нільс!

Не зрадив!

Він стояв біля велосипедного стояка й чекав на мене, точнісінько, як у школі! А біля ніг лежала чорна торба з усім потрібним для «Операції „Тако“»!

Та зарано зраділа. Я підійшла ближче, уже могла виразно бачити Нільса, і раптом помітила, що Нільсовий настрій анітрохи не поліпшився від п’ятниці. Він навіть не усміхався. Навіть кутика уст не скривив. Волосся розчухране, светр одягнений задом наперед, причому светр з картинкою…

Я ще й шолом не зняла з голови, як увесь бойовий дух із мене миттю вивітрився.

— Я більше ніколи-ніколи-ніколи не поїду до Драммена! — схлипнув Нільс. — У мене був пронос усю ніч!