А. Аудгільд Сульберг - Хто проти суперкрутих

Тітка Муна замовкла, а тоді подивилася на Нільса.

— Але ти сказав, що, на вашу думку, цього року переможе «Фьокк Йостін», — озвалася вона за мить. — Як же вони зможуть виграти конкурс із такою вокалісткою, як Тея?

— Бо вона запросила всіх однокласниць танцювати в своєму балеті, — пояснив Нільс. — Тобто всіх, окрім Аннебіно. Та ще Ільви-Мерете, але та вивихнула руку, тому не змогла приєднатися до решти. Підтанцьовка має відволікти увагу журі, вони просто не помітять жахливого співу Теї. А танцювати вона вміє класно. І «Фьокк Йостін» чудовий гурт. Тож попри все вони таки виграють змагання.

— І ВСЯ СЛАВА ДІСТАНЕТЬСЯ ТЕЇ, ХОЧА МАҐНУС ГАРАНТОВАНО ПЕРЕМІГ БИ Й БЕЗ НЕЇ!!!

Тітка Муна, Нільс та Крістоффер ледь не попадали зі стільців.

У мене прорізався голос.

— Тому ми з Нільсом вирішили начхати на те посміховище й лишитися вдома.

Я не перебільшу, сказавши, що нижня щелепа тітки Муни ледь не гепнула на підлогу.

— Що за балачки!!! Ви не… ви не… — тітці Муні забракло слів.

Вона навіть речення не змогла закінчити від очманіння. Але шок тривав недовго.

— Ви НЕ ПІДЕТЕ?! — рявкнула вона. — Чи ти вже забула, Анне Беа, що відбулося нині в школі? Маґнус не лише знав, як тебе звуть, але ще й заступився за тебе перед Теєю, Ронею та Ширін! Я ще такого не чула! Якщо хочеш поставити на місце суперкрутих, не маєш права займати оборонну позицію.

— Але…

— Ніяких «але»! Хай це буде моїм останнім вчинком у житті, але я силоміць потягну вас на Конкурс талантів!

Я не стримала усмішки.

Бо дуже навіть хотіла піти на конкурс.

Насправді я хотіла цього понад усе на світі. Ще від того моменту, як стало відомо, що «Фьокк Йостін» братиме участь у конкурсі, я мріяла почути гру Маґнуса на ударниках. Запал трохи пригас, коли довідалася, що й Тея з ними співатиме. А коли гасне мій запал, то Нільсовий гасне теж.

— Гаразд, — мовила тітка Муна. — Я знаю, що нам робити.

Вона схилилася до нас з Нільсом.

— Маю план, — по-змовницькому стишила вона голос. — Насамперед я мушу знати, чи ви на мене цілком покладаєтеся!

Я чула, як прокашлявся Нільс. Сама ж і слова не змогла вимовити.

— Вважатимемо вашу мовчанку за згоду. Попереду маємо ще два тижні в запасі. Тут важливо діяти командою. Ми ж одна команда, правда?

Я і Нільс закивали головами.

— Окей, уважно слухайте! — вела далі тітка Муна. — Після вечері й після того, як я припаркую маленького Капітана Шаблезуба перед телевізором — хай дивиться мультики! — ми зберемося на нараду в підвалі. Ти, Анне Беа, одягнешся у те, в чому мала би бажання піти до школи. І не заперечуй, я знаю, чого тобі хотілось би. А Нільс прихопить зі собою гарний настрій.

Я вже розтулила рота, аби сказати, що зовсім нічого не розумію, але тітка Муна тільки цитьнула на мене.

— Роби, як я сказала! А тепер доїдайте вечерю!

— Треба дати ім’я, — хрипко сказав Нільс.

— Кому? Вечері?

— Плану.

— Добра думка. Пропозиції?

— Наприклад, «Операція…» …егм… «Операція…»

— Тако! — вигукнув Крістоффер, тицяючи ручкою на тарілку з тако.

Він уже виїв усю начинку — м’ясо, сир та соус — і збирався завершити процес поїданням самих «шкаралупок» тако.

Тітка Муна поклала йому дві «шкаралупки» і поцілувала в піратського капелюха.

— «Операція „Тако“» it is! — вигукнула вона, потягнулася за склянкою з водою й одним духом випила до дна.

Якби я сподівалася на моментальну зміну в ставленні однокласників, після того як Маґнус до мене заговорив й усміхнувся, мене чекало б розчарування. Коли наступного дня ми з Нільсом прийшли до школи, усе було як завжди.

Бйорн Інґе нависав над своєю партою в останньому ряду, під самими дверима, й реготав, переглядаючи на мобільному телефоні відеоролик, де він пукає. Марі й Ільва-Мерете стиха розмовляли, опершись на підвіконня неподалік учительського столу. Агн, Фріда й усі решта, хто вже прийшов, досипали на своїх партах, а Надіф — у середньому ряду — щось натхненно зубрив. Ніхто не звернув уваги на мою нову зачіску: укладене феном волосся на проділ збоку, а не посередині, як завжди.

Тея, Роня й Ширін ще не прийшли, але в цьому не було нічого дивного. Вони, як правило, заявляються в клас уже після дзвінка, протискаються поміж партами, гепаючи наплічниками по головах тих, хто вже приготувався до уроку.

— Добре, що першим уроком матьома, — прошепотіла я до Нільса. — Перш ніж я потраплю на лінію вогню, це добре…

Нільс не відповів. Уже не вперше за ранок. Він був на диво мовчазний від самої нашої зустрічі біля велосипедних стояків. Навіть не спробував пригладити свою розбурхану шевелюру. З одного боку волосся стояло сторч. Ніздрі постійно смикалися, очі підпухли. Він дуже хвилювався за мене, це було помітно.