А. Аудгільд Сульберг - Хто проти суперкрутих

Я вийняла підручник математики й переглянула заданий параграф.

Усе я, звісно, вивчила, та все ж переглянула завдання ще раз. Одд, наш учитель математики, має звичку питати мене щонайменше раз за урок. Він знає, що я хочу відповідати, але не відважуюся підняти руку.

Одд викладає математику в нашій школі приблизно сорок років, він мій най-найулюбленіший учитель. Волосся на його голові майже не залишилося, тільки тоненький віночок обрамляє лисину, зате він має велетенське пузо. Одд вважає, що надійно приховує живіт під коричневими вельветовими штанами, які він завжди підтягає аж попід пахви. Але це мало допомагає. Однаково здається, ніби він проковтнув круглий пуфик.

Мама казала, що Одд та Клешня були закоханою парою, коли ще вона й тітка Муна ходили до школи. І хоч дивно уявляти їх закоханими, вони таки пасують одне одному. Коли стають навпроти одне одного, відбувається такий собі автоматичний «клік». Ось як, наприклад, скласти докупи два пазли. Живіт Одда починається там, де закінчуються цицьки Клешні.

Хай Одд має неймовірно кумедний вигляд, але він дуже дотепний. Тобто так вважаємо тільки я та Марі, бо більше ніхто не сміється з його жартів. Я, щоправда, теж не сміюся. Не хочу, щоб Тея сміялася з мене, коли я сміятимуся з жартів учителя. Але я знаю, Одд чудово бачить моє до нього ставлення, бо, кинувши якийсь жартівливий коментар, завжди дивиться на нас з Марі. Побачивши мою усмішку, теж усміхається, перш ніж звернутися до решти класу приблизно отакою реплікою: «Не переживайте, друзі, наступного разу я пожартую у доступніший для вас спосіб!»

Коли я переповідаю мамі, татові й тітці Муні котрийсь із жартів Одда на уроках матьоми, завжди відбувається те саме. Тітка Муна починає сміятися, а мама каже: «Чудовий Одд завжди був занадто витонченим дотепником, як на вчителя середніх класів!» Тоді тітка Муна каже, що Одд був і її улюбленим викладачем у школі, а мама додає: «Бо він ніколи не пускав тобі шпильки!»

— ОВВА! Дивіться, хто це вже запхав носа в матьому!

Мої плечі миттю скам’яніли.

Тея.

— Ану, поглянемо, хто це в нашому класі сліпий! — почувся голос Ширін.

— Ясно хто — альбіноска-зараза! — додала Роня.

Я не обернулася, не підвела голови від книжки. Хоч тітка Муна й наказувала мені від самого початку зайняти тверду позицію на лінії вогню, однак чітко дала зрозуміти, що саме в цьому моменті треба витримати паузу. «Операція „Тако“» мала потривати не один день. Мить для наступу ще не настала.

— Тобі, до речі, вітання від Фелікса! — крикнула Тея. — Просив передати, що він НЕ гомо!!!

Я Фелікса так не називала. Але Теї байдуже, як було насправді, тому я зовсім не здивувалася.

— І не сподівайся, що Маґнус втріскався у тебе! — крикнула Роня. — Навіть НЕ збирався! Він мій хлопець, і ми закохані по саму ґульку, щоб ти знала!

Під вікном хтось пирхнув.

— Що-о?! — сіпнулася Тея. — Хтось щось там тявкнув?

— Та ні, ми — нічого, — винувато озвалися голоси.

— Отак воно ліпше для вас! — буркнула Тея.

Я, щосили примружившись, глянула в бік вікна. Марі й Ільва-Мерете єдині, окрім Нільса та Надіфа, ніколи не глузують з мене. Хоч і погано бачу, проте завжди таке помічаю. Хто сміється, а хто — ні. Однак ніколи не мала ілюзій, що вони можуть заступитися за мене чи щось таке. Нізащо не висунуться на лінію вогню заради мене. Самі — і без заступництва — часто стають об’єктами глузувань.

Тея вважає Ільву-Мерете надто дурною і товстою, а Марі — заучкою і хвальком. Марі не така зашугана, як я, вона не боїться тягнути догори руку й демонструвати, як любить вчитися. А ще має схильність забуватися і, ні сіло ні впало, ляпати свою думку. Як отоді в спортзалі, коли всі дівчата, за винятком мене й Ільви-Мерете, влаштували репетицію балету для виступу Теї. Не дивина, що вона також на топовому місці в списку тих, кого терпіти не може Тея. Тея люто ненавидить усіх, хто має відвагу висловити їй у вічі власну думку.

Можна було б припустити, що Марі й Ільва-Мерете мої подруги, якщо вже ми разом потрапили до чорного списку Теї. Але ж вони не дурні! Хай і належать до трохи нижчої касти, та все ж займають вище становище, ніж я. Усі знають, що дружити треба в межах своєї касти або намагатися притертись до вищих каст. Іноді мені майже шкода Нільса, який не розуміє, що спустився до рівня упосліджених, коли від першого дня у школі став моїм найліпшим другом.

— Який яскравий ранок!

Одд!

Я полегшено зітхнула.

— Знаєте, чому я такий радісний? — запитав він з порога. — Ось послухайте! На мене не тільки чекає попереду довгий шкільний день… Я радію, бо навчатиму сьогодні математики неймовірно метикуватих дітей!