А. Аудгільд Сульберг - Хто проти суперкрутих

Я чула, як перехопило подих Нільсові, котрий стояв поруч.

А тоді все зупинилося.

…………

Таким було відчуття.

Здавалося, ніби всі органи в моєму тілі враз відмовилися функціонувати. Але не вмерли, ні. Більше скидалося на те, що мозок, серце, легені й нирки вляглися у свої гамачки й заспокоїлися.

Аж раптом тиша луснула, коли Роня заверещала просто мені в обличчя:

— Тримайся подалі від мого хлопця, бісова альбіноско!

Її довге темне волосся хльоснуло мене по щоці.

— І якщо ти ще хоч раз назвеш Фелікса гомо, я перетворю твоє життя на пекло!!! — рявкнула з-поза неї Тея.

— Агов! — крикнула Ширін. — Коли це ми почали сприймати всерйоз такого лузера, як Анне Беа?!

Ось так…

Тея та Роня рвонули з класу. Ширін гайнула за ними ще до того, як я встигла зажмурити очі.

Одна секунда.

Дві секунди.

Коли я розплющила очі, усе вже скінчилося. У дверях нікого не було. Мені судилося сидіти самій з англійськими підручниками на парті й купою пар очей, які свердлили поглядами мою потилицю.

Але я ще не хотіла, щоб усе скінчилося. Не так швидко.

П’ять секунд.

Шість секунд.

— Аннебіно…

Сім секунд.

— Аннебіно, отямся! — знову прошепотів Нільс. — Він хоче тобі щось віддати.

Я обережно розплющила очі.

Можу сказати лише одне: якщо вчора моє серце ледь не вискакувало з грудей, то це ніщо порівняно з тим, що воно витворяло сьогодні.

Він не побіг за Ронею.

Стояв перед партою і дивився на мене.

Найвродливіший хлопець на світі.

Маґнус!

— Ось, візьми, — мовив він. — Це ж твоє?

У руці він тримав рожевий рефлектор, який мама причепила до мого шолома, коли мені було шість років.

Я зашарілася по самі вуха.

Однак цього разу не засоромилася своєї ніяковості. А коли підвела погляд на Маґнуса, він усміхався.

— Побачимося! — сказав він, кладучи рефлектор на парту.

І пішов.

Ніяк не збагну, чому Роня так на мене накинулася, я ж зовсім не претендувала на Маґнуса. І все ж трохи розумію.

Нільс також.

Коли задзвонив дзвоник, Сюнне ввійшла до класу з підручниками під пахвою. Усі розсілися на свої місця, крім Теї, Роні та Ширін, які прогулювали урок у шкільній їдальні. Нільс нахилився до мене й прошепотів:

— Ти це зробила, Аннебіно! Тепер усе буде інакше!

Так і сталося.

— Крістоффере! Анне Беа! Нільсе! Тако!

Тітка Муна так горлала, аж стіни будинку ходором ходили.

Я і Нільс покинули домашні завдання і зірвалися на рівні ноги.

Ми не домовлялися, що саме сьогодні підемо після школи до мене додому, але нам ще так багато залишалося обговорити, аж несила було розходитися. А що Нільсова мама з головою поринула в нову астрологічну фазу й воліла читати гороскопи, аніж готувати вечерю, то так ще й ліпше. Нільс принаймні повечеряє з нами. У такі періоди він часто в нас харчується. Моя мама уклала своєрідну угоду з його мамою, що про це ніхто не знатиме.

Угода чи ні, але підозрюю, саме цього дня Нільс однаково пішов би до мене після уроків. Четверги зазвичай є днями тітки Муни. Щочетверга вона раніше приходить з роботи й готує вечерю для мене й Крістоффера, доки мама з татом ходять на танцювальні курси й вчаться танцювати сальсу. Тітка завжди готує тако. На думку Нільса, її тако найсмачніші в світі.

— Пригощайтеся! — усміхається тітка Муна, коли ми влітаємо на кухню.

Мене й Нільса двічі припрошувати не треба. Ми гупнули за стіл й почали зі скаженою швидкістю нагортати на тарілки смажений м’ясний фарш, кукурудзу, сметану й сир. Тітка Муна й Крістоффер аж їсти забули, так їх вразив наш несамовитий темп.

— Ви наче від самого сніданку й ріски в роті не мали! — вигукнула тітка Муна. — Та я не скаржуся… Не щодня готую попоїсти ще комусь, окрім себе саменької.

Тітці Муні тридцять шість, вона неодружена, а всі знають, що бездітним жінкам у цьому віці живеться зовсім не солодко, вони хапаються за перші-ліпші штани, які майнуть повз них, аж доки й тих не зостанеться. Принаймні так кажуть мама й тато.

Проблема в тому, що тітка Муна має завеликий апетит. Хапає не тільки тих, хто майнув поблизу, але й тих, хто сидить тихо й не рипається. Як отой Сівертсен під дев’ятнадцятим номером, до якого вона безсоромно хихотіла й загравала, немов якась печерна істота. Але доки вона щочетверга готує тако для мене, Нільса й Крістоффера, хай собі впинає зуби в кого хоче.

— Угадайте, що нині було в школі!

Нільс проковтнув своє перше тако й перехилився через стіл до тітки Муни.