А. Аудгільд Сульберг - Хто проти суперкрутих

— Це просто пропозиція, — сказала я ледь підвищеним тоном, не властивим мені.

Але Бріттані було глибоко байдуже до моїх слів. Як завжди.

— Anyway, gotta go, — тільки й сказала вона. — See you later, suckers!

Гойднула своїми гігантськими сережками — тільки її і бачили.

— А нам ще й ліпше, — буркнула я, беручи до рук колоду карт.

Проте Нільс не відповів. Ніби й не чув мене. Натомість зірвався з місця і побіг на кухню.

Не чула, про що вони там із мамою балакали, але, наскільки я зрозуміла, щось було не так. Голос Нільса то басив, то зривався на фальцет. А коли я побачила, як мама Нільса вискочила за хвіртку в самих лише капцях і домашньому светрі й помчала кудись, мов спринтер, сумнівів, що щось таки сталося — і то чимале! — я вже не мала. Бо вона ніколи не бігала спринт. Нільсова мама майже не виходить з дому.

— Що відбувається? — запитала я, коли Нільс нарешті повернувся до кімнати.

Проте він не встиг відповісти — знадвору долинули голосні верески.

Я визирнула в вікно. На подвір’я зайшла Нільсова мама, волочачи за собою Бріттані; мама сварилася, а Бріттані голосила. Ми чули, як відчинилися і знову гримнули вхідні двері, потім обидві замкнулися у кухні. Невдовзі там забрязкали горнятка й чайники, іноді чулися голосні схлипи Бріттані й заспокійливе бурмотіння Нільсової мами.

— Нільсе! Аннебін… Анне Беа!

Ми відсахнулися від кухонних дверей.

— Як ви дивитеся на те, щоб попити какао з зефіром у шоколаді разом з нами?

Ми з Нільсом перезирнулися і кивнули. Довге підслуховування під дверима наганяє голоду.

Я знову забула, до чого це все веду. Йдеться про Маґнуса. Чи радше про кохання. Саме того вечора Бріттані розповідала про Доллі й Девіда зі свого колишнього класу.

— Доллі була з гламурних дівчат, — розказувала Бріттані. — Уже ім’я Доллі каже саме за себе — це ж справжня катастрофа! Ще й до всього, вона завжди ходила в чорному вбранні, носила жахливі дубові черевики-мартенси, протестувала проти натурального хутра і без кінця торочила про захист середовища. You know the type.

Я відпила ковток какао.

Доллі мені вже подобалася.

— Anyway, — вела далі Бріттані, — за кілька місяців, як мама… до маминої смерті, Доллі змінила фото у своєму профілі на фейсбуці. Звісно, ніхто й не подумав його коментувати, за винятком двох дурних гусок, з якими вона водилася, але це не рахується. Одним словом, ніхто, окрім Девіда. Це раптом виявили ми з Тіффані, моєю найліпшою подружкою. Ми були просто OMG!!! коли таке побачили, ніколи не повірили б, що Девід захоче коментувати аватарку Доллі! He’s gorgeous, збирається стати пілотом, коли виросте, а хто вона? Ходить у awful clothes і називається Доллі! Досі в це не вірю! Неllo-о-о-о, Девід і Доллі! No offence, це так, Нільсе, якби ми з тобою раптом почали зустрічатися.

— І що він написав?

То вже я запитала. Слова вихопилися мимоволі, я й подумати до пуття не встигла.

— Цікаво, га? — зраділа Бріттані.

Вона наклала на уста грубий шар блиску для губ.

Я вже хотіла було сказати, що мені зовсім не цікаво, але щось було в голосі Бріттані, я відчувала, що приблизно такі ж сцени з плачами й криками вона влаштовувала й своїй мамі. На повіках позалишалося трохи тіней, хоча Нільсова мама доволі довго втішала її, перш ніж покликати нас. Тож я просто кивнула головою. І вона не назвала мене sucker, як звично, теж просто кивнула.

— «І just love your style», — процитувала Бріттані. — Ось що він написав. Love your style?! Give me a break! Та який стиль у Доллі??!! Та й зачіска така гівняна на тій фотці! Але потім я часто бачила, як вони теревенили на перервах. Якби не знала їх обох, подумала б, що закохалися.

Я ніколи не знала Доллі, але дуже зраділа за неї. Довелося запхати до рота аж три зефірки нараз, щоб ніхто не помітив моєї широкої усмішки.

Проте Нільс таки помітив, він притулився до мами й сказав, що суботній вечір попри все був чудовий. Він іноді так розмовляє з мамою. Трохи по-дорослому. Тато покинув їх, коли Нільсові виповнилося два рочки, спілкується з сином лише раз або двічі на рік, тож до школи й до нашої з ним дружби він знався лише з мамою. Навіть до садочка не ходив.

Отже, я намагаюся тут сказати, що той вечір став, певною мірою, початком усіх подальших подій.

Звісно, я не мала ілюзій, що тільки-но викладу свою фотку в «фейсі», як Маґнус одразу ж прокоментує і скаже, як йому подобається мій стиль. Я ж не дурна. До того ж уже не маю свого профілю на фейсбуці. Не хочу, щоб мама читала мої статуси.