Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

Юхан Салу міркує ще трохи і робить велике відкриття: треба стрибати одночасно і в довжину, і у висоту!

Під час наступного тренування він так і робить: стрибає і в довжину, і у висоту одночасно. Тобто, він намагається так стрибати. «Все вище, і вище, і вище!..» — повторює він, підбадьорюючи себе. Отак він бурмоче, а вже до дошки, від якої треба відштовхнутися, лишаються лічені метри. І тут Юханові здається, що він не втрапить ногою на потрібне місце. Він підбирає крок, дріботить, наче спутаний кінь і, звичайно, забуває про необхідність висоти.

Гуп! — грудочки торфу розлітаються на всі боки, а сліди стрибуна закарбовані знову на тому ж місці — чотири з половиною метри.

У наступній спробі Юхан Салу зосередився як міг. Він думає тільки про те, що повинен стрибнути не так у довжину, як у висоту. Ні про що інше він не думає. Але через це розгін виходить якийсь невдалий. Юхан злітає досить таки високо, але приземляється на тому самому місці. Тепер доморощений легкоатлет уже не знає, що й діяти. Одне він затямив твердо: розумова праця стрибкам у довжину не сприяє. Ніякого від неї ефекту. За двома зайцями гнатися не варт. Або швидко розганятися і влучати ногою саме на те місце, звідки треба відштовхнутися, або... Словом, у цей самий час він не може надихати себе на стрибок у висоту.

Юхан опускається на великий камінь і ворушить сірою речовиною, як у деяких книжках називають мізки. Речовина цього разу ворушиться добре. Всього через кілька хвилин Юхан піднімає вгору вказівний палець і значуще хитає головою: «Рефлекс! Ну, звичайно! Умовний рефлекс!» Він пригадав, як у журналі «Фізкультура» писали про майстрів спорту. Їхні рухи, писалося там, ставали рефлекторними. Тому, хто займався бігом з бар'єрами, не треба думати: ага, мовляв, ось зараз буде бар'єр, треба задерти ногу. Нога піднімається й без загадування, сама собою.

Юхан знає також, що усе це грунтується на вченні академіка Павлова. Хороший рефлекс може порятувати від смерті. Так, до речі, було з одним колгоспним водієм. Йому впоперек дороги виїхав трактор-лісовоз. Коли б водій іще думав, що ось зараз треба загальмувати, то вже не встигнув би. А так нога сама натиснула на педаль гальма.

Отакий автоматизм потрібен і Юханові Салу. Бо під час розгону думати не з руки. Умовний рефлекс повинен підняти його, просто пожбурити вгору над ямою.

До наступного тренування Юхан придумав, як виховати в собі умовний рефлекс. Він ставить біля дошки, від якої відштовхується, восьмирічного сусідського хлопчика Воллі. Коли ліва нога Юхана опускається на дошку, Воллі повинен гукнути й вистрілити з іграшкового пістолета. Це й буде зовнішнім подразником, необхідним для розвитку умовного рефлексу. Може, правильніше сказати не подразник, а переляк.

— Трах! — гукне Воллі й бахне зарядженим пістоном. Юхан злякано підскоче, наче його вжалила оса. І за хвилину вони заміряють результат: чотири метри вісімдесят сантиметрів!

Юхан радісно посміхається: на цілих тридцять сантиметрів більше, ніж звичайно! Нарешті він на правильному шляху!

— Тра-ах!!! — іще голосніше кричить Воллі під час другої спроби. Знову Юхан робить високу дугу, і знову результат викликає в нього радісний усміх. Та на цьому — край. Хоч асистент горлає, як не лусне, але далі, ніж на чотири дев'яносто Юхан стрибнути не в змозі.

Юхан розуміє: з малого Воллі й іграшкового пістолета витиснуто все, що можливо. Тепер міг би допомогти ще гучніший постріл і ще більший переляк, та звідки його взяти?

Доводиться Юханові знову ворушити сірою речовиною. І ось він робить відкриття, яке здається йому геніальним. Якщо це не стане найкращим способом найшвидшого розвитку умовного рефлексу, то Юхан не тямить у теорії академіка Павлова ні бе, ні ме.

Він мовчки — Воллі аж знемагає з цікавості — біжить до сарая й приносить звідти два вільхових дрючки. Він застромляє їх у землю обабіч, за дошкою, від якої треба відштовхуватися. Перед ямою, значить. Потім знову біжить до сарая й цього разу повертається зі шматком колючого дроту. Дріт він напинає між дрючками, приблизно на метр од землі.

Упоравшися з цим ділом, Юхан відступає на кілька кроків і споглядає перешкоду з кривою посмішкою. Тепер уже забути про висоту стрибка просто не вдасться. Це вже поза всяким сумнівом. Ага, тільки спробуй!..

Юхан іще раз криво усміхається й опускає дріт трішечки нижче. Адже, все-таки, ноги, які треба перекинути через дріт,— це його власні ноги, а не Туртсові чи Таммекяндові.