Меґ Кебот - Щоденники принцеси

Я подумала, що дуже класно придумала — перевдягтися після уроків. Вдень я раптом збагнула, що сьогодні ж п’ятниця і в школі після уроків нікого не буде. Кому хочеться засиджуватися в школі у п’ятницю?

Але я, звісно, забула про одне — комп’ютерний клуб.

Про нього всі забувають, навіть його члени. Вони ні з ким не дружать, окрім як між собою, і ніколи не ходять на побачення, але не як я — бо ніхто не запрошує — а за власним бажанням. Вони вважають, що в школі імені Альберта Ейнштейна немає нікого, хто міг би зрівнятися з ними за розумом, окрім, звісно, них самих.

Коротше кажучи, я вийшла з жіночого туалету і налетіла на брата Лілі, Майкла. Він скарбник комп’ютерного клубу. Хоча він достатньо розумний і міг би бути його президентом, але він каже, що йому не цікаво бути завжди на видноті.

Налетівши на Майкла, я впустила всі свої манатки: «конверси», шкарпетки й все таке. Кинулася їх збирати, а Майкл каже:

— Господи, Термополіс! Що з тобою ?

Я подумала, він питає, чому я тут затрималася.

— Ну, ти ж знаєш, я щодня маю займатися з містером Джаніні, бо я нуль в алге…

— Та це я знаю, — Майкл підняв помаду, яка випала в мене з рюкзака. — Мені цікаво, що це за бойове розфарбування?

Я забрала в нього помаду:

— І зовсім не розфарбування. Тільки не кажи Лілі.

— Не казати що?

Я підвелася, і він побачив, що я в панчохах.

— Боже, Термополіс! Куди ти йдеш?

— Нікуди.

Чому я змушена весь час брехати? Якби він пішов! До того ж недалеко від нас стояла купка його комп’ютерних дружків-дурнів, які витріщалися на мене, наче я якийсь новий різновид пікселя. Через це я ще більше зніяковіла.

— У такому вигляді ніхто нікуди не ходить, — сказав Майкл.

Він переклав ноутбук з однієї руки в іншу, а потім на його обличчі з’явився дивний вираз.

— Термополіс, ти що, йдеш на побачення?

— Що ? Та ні, на яке там побачення!

Я в шоці! Тільки подумати : на побачення ? Я? Якби ж то!

— Я іду на зустріч із бабусею!

Видно, Майкл мені не дуже повірив:

— Ти що, завжди фарбуєш губи та одягаєш панчохи, коли зустрічаєшся з бабусею?

Я почула делікатне покашлювання і роззирнулася по холу. Біля дверей стояв Ларс і чекав на мене.

Звісно, можна було б наплести, ніби бабуся погрожувала мені тілесними тортурами (ну, майже погрожувала), якщо я прийду до неї без панчох і ненафарбована.: Але навряд би він у це повірив. Тому я сказала:

— Слухай, не кажи Лілі, добре?

І побігла.

Я знала, що мені капець. Майкл обов’язково розкаже сестрі, що бачив, як я виходила з жіночого туалету з нафарбованими губами та в панчохах. Неодмінно розкаже.

Grandmère була ну просто як ФУРІЯ. Вона сказала, що помада, якою я нафарбувалася, робила мене схожою на poulet . Принаймні так мені почулося, і я не могла второпати, чому вона думає, що я схожа на курча. Але ось зараз я подивилася у французько-англійському словнику слово poulet , і знаєте, що воно означає? «Повія»! Рідна бабуся назвала мене шльондрою!

От жах! Куди поділися добрі бабусі, які печуть пиріжки й називають тебе різними пестливими слівцями? А от мені судилося мати бабусю з витатуйованими повіками, яка називає мене повією.

А ще вона сказала, що колір моїх панчіх не той. Як це не той? Колір як колір, панчішний! Потім цілих дві години вона вчила мене, як треба сідати, щоб між ніг не було видно білизни!

Я вимагатиму міжнародної амністії. Це ж чистої води тортури.

А коли я дала їй мій твір про десять жінок, якими я більш за все захоплююсь, вона прочитала його, а потім порвала на дрібні клаптики! Я не жартую!

Я не витримала і закричала:

— Grandmère, навіщо ти це зробила?!

А вона ледь чутно відповіла:

— Це не ті жінки, якими ти маєш захоплюватися. Ти маєш захоплюватися справжніми жінками.

Я запитала у Grandmère, що вона має на увазі під « справжніми жінками », тому що всі жінки в моєму списку справжні. Ну, взагалі-то Мадонна робила собі пластичну операцію, але ж вона справжня .

А Grandmère каже, що справжні жінки — це княгиня Грейс та Коко Шанель. Я зауважила, що в моєму списку є принцеса Діана, і знаєте, що вона відповіла? Що принцеса Діана була «з привітом». Так і сказала. Отак: «З приві-і-ітом».

Тю!

Ми цілу годину тренувалися правильно сідати, а тоді Grandmère сказала, що їй треба прийняти ванну, бо сьогодні вона вечеряє з прем’єр-міністром. І сказала мені бути завтра в «Плазі» не пізніше десятої ранку — ранку!

— Grandmère, — почала благати я, — але ж завтра субота.