Меґ Кебот - Щоденники принцеси

Я, Амелія Мігнонет Грімальді Термополіс Ренальдо, яка нижче підписалася, погоджуюся виконувати обов’язки спадкоємиці трону Артура Крістофа Філіпе Жерара Грімальді Ренальдо, князя Женовії, і все, що з ними пов’язано, а саме: після його смерті прийняти престол у спадщину, а також узяти на себе державні функції, що потребують присутності спадкоємиці.

Усе, здається, непогано, окрім останнього речення. Державні функції? Це що таке?

Тато почав якось сумбурно пояснювати:

— Ну, розумієш, це похорони світових лідерів, відкриття балів, таке різне.

Приїхали! Похорони? Бали? А куди поділися розбиті об борти океанських лайнерів пляшки, а походи на прем’єри в Голлівуді?

— Ну, — сказав тато, — ці прем’єри в Голлівуді не такі вже й цікаві, як про них говорять. Самі лише спалахи фотоапаратів у обличчя. Вкрай неприємно.

Так, але похорони? Бали ? Я навіть не знаю, як користуватися підводкою для губ, не кажучи вже про реверанси…

— Та це нічого, — сказав тато, вдягаючи на ручку ковпачок. — Grandmère за це візьметься.

Ще б пак. Що вона може? Вона ж у Франції!

Ха! Ха! Ха!

Аж не віриться, така я невдаха. Зараз суботній вечір, а я вдома з ТАТОМ!

Він взагалі-то спробував був умовити мене піти на «Красуню і Чудовисько», наче йому було шкода, що в мене немає справжнього побачення!

І врешті-решт я змушена була йому сказати:

— Слухай, тату, я вже не дитина. Навіть князь Женовії не зможе купити квитки на бродвейське шоу того ж суботнього вечора, коли воно йде.

Просто він почувався трохи покинутим, тому що мама пішла на чергове побачення з містером Джаніні. Вона хотіла його відмінити через усі ті потрясіння, що трапилися в моєму житті за останні двадцять чотири години, але я виперла її на побачення, бо що більше часу вона проводила з татом, то все більше стоншувалися її губи. У неї стоншуються губи тільки тоді, коли вона стримує себе, щоб щось не ляпнути. Гадаю, вона хотіла сказати татові: «Забирайся геть! Забирайся до свого готелю! Ти платиш шістсот доларів на день за номер! Ото й сиди там!»

Через тата мама просто скаженіє, тому що він постійно вештається по квартирі, риється в її банківських балансах (рахунках), що лежать у великій скляній салатниці, куди вона викидає всю нашу пошту, і говорить їй, як багато вона б заощадила на відсотках, якби перевела гроші зі свого поточного рахунку на пенсійний.

Отож хоч мама і думала, що їй слід залишитися вдома, я знала, що якщо вона залишиться, то просто вибухне. Тому я сказала їй: «Іди собі, будь ласка, іди, а ми з татом обговоримо, як воно — керувати маленьким князівством в умовах сучасного економічного ринку». Бачили б маму в тому прикиді. Їй так класно у чорній міні-сукні від «Вікторії Сікрет» (мама ненавидить ходити по магазинах, тому замовляє весь одяг по каталогах, коли відлежується у ванні після цілого дня малювання). Тато ледь не вдавився кубиком льоду. Мабуть, він ще ніколи не бачив маму в міні-сукні. Навіть у коледжі, коли вони зустрічалися, єдине, що вона носила, — це комбінезон, ну геть як я. Тато швиденько випив свій скотч із содовою і запитав: «Що це на тобі?», а мама відповіла: «А що?» — і схвильовано подивилася на себе в дзеркало.

Вона виглядала чудово; правду кажучи, вона виглядала навіть краще, ніж зазвичай. От у цьому, як на мене, і є проблема. Якось дивно це визнавати, але мама може бути справжньою красунею, якщо захоче. Я можу тільки мріяти колись стати такою, як вона. В неї ж немає трикутного волосся або плоских грудей, і нога в неї не десятого розміру. Як на маму, то вона дуже сексуальна.

Потім задзвонив домофон, і мама вибігла на вулицю, тому що не хотіла, щоб містер Джаніні зайшов і побачив її колишнього, князя Женовії. Це було зрозуміло, бо він досі задихався і якось смішно виглядав. Червонощокий лисий чоловік у кашеміровому светрі надривається від кашлю. На маминому місці мені було б соромно зізнатися, що в мене з ним колись щось було.

Отож, як на мене, добре, що мама не покликала містера Джаніні нагору. Ще бракувало, щоб він у присутності моїх батьків запитував мене, чому я не прийшла на додаткове заняття у п’ятницю.

Коли вони пішли, я замовила нам з татом таку смакоту. Я намагалася показати йому, наскільки більше я пристосована до життя в Манхеттені, ніж у Женовії. А замовила я салат із каперсами, равіолі з грибами та піццу «Маргарита», і за все заплатила десь двадцять доларів, але клянуся, тато ані на грам не був вражений! Він налив собі ще скотчу з содовою і втупився у телек. Він навіть не помітив, що поряд з ним вмостився Товстий Луї. Він почав пестити його, не усвідомлюючи до пуття, що робить. А я думала, у тата алергія на котів.