Готфрид Келлер - Зелений Генріх

І все ж зовсім не змінилося тільки старше покоління; молоді й розмовляли і жартували трохи інакше, ніж раніше. Коли після вечері батьки пішли спати і замість них з’явилося кілька сільських дівчат і юнаків, почалася нова бесіда; я помітив, що всі розмови точаться навколо теми любові та мають глузливий відтінок, причому юнаки дещо іронічною галантністю намагаються прикрити видимість глибоких переживань, а дівчатам подобається зображувати неприступність, презирство до чоловіків і дівоче самовдоволення; а по тому, як ці стрімкі жарти і взаємні шпильки то сердили, то ображали співрозмовників, неважко було помітити, що тут поволі відбувалася кристалізація якихось нових почуттів.

Я спочатку сидів мовчки і намагався розібратися в цих словесних сутичках, не надто багатих змістом; дівчата дивилися на мене як на нейтрального спостерігача і, мабуть, розраховували знайти в моїй особі скромного закоханого пажа. Але несподівано я, прийнявши всерйоз цю уявну баталію, взяв сторону своєї статі. Награна скромність і гордовите самообожнювання спокусниць здалися мені й небезпечними і образливими, взагалі вони анітрохи не відповідали моїм почуттям. Але при цьому, на біду свою, я, замість того щоб скористатися перевіреною й улюбленою зброєю моїх товаришів, пустив у хід проти дівчат їхні власні прийоми ведення війни та зробив це в хлоп’ячій, позбавленій будь-якої галантності формі. Упертий стоїцизм, висунутий мною проти дівочого самовдоволення, привів мене тим скоріше до цілковитої та небезпечної ізоляції, так що, по наївності своїй, я в ці хвилини сам вірив у свої слова, та й говорив я із запалом і серйозністю. Негайно всі стріли дотепності з найбільшою одностайністю обрушилися на мою голову, бо я виявився бунтівником, який підлягає знищенню; чоловіча частина войовників залишила мене без підтримки; деякі лицемірно підігрівали мій гнів, аби тим самим іще більше підняти свій успіх в очах розгніваних дівчат, що викликало в мені роздратування й ревнощі, я страшенно сердився, помічаючи, як у розпалі баталії все частіше миготіли ніжні погляди й як чарівні супротивниці все частіше й охочіше дозволяли хлопцям тиснути їм руки. Коротше кажучи, коли все товариство розійшлось і я вирушив нагору по сходах, три мої кузини, несучи в руках каганці, заходилися висміювати мене як відомого жінконенависника, проводжаючи до самого порога відведеної мені кімнати. Я обернувся до них і вигукнув:

– Ідіть зі своїми каганцями, дурні дівиці! Хоча кожна з вас прагне якомога скоріше знайти земного нареченого, боюся, що у вашого терпіння не вистачить олії навіть на цей короткий термін; погасіть ваші світильники і впадіть у сором у мороці, так ви принаймні зумієте зберегти хоч ту краплю олії, яка ще є у ваших лампах, закохані негідниці!

Якраз у цей час служниця внесла таз із водою; вони, зануривши пальці в воду, почали бризкати мені водою в обличчя, одночасно підпалюючи мені каганцями волосся та відтісняючи мене до стіни.

– Вогнем і водою, – мовили вони, – благословляємо тебе на вічне жінконенависництво! Нехай не побажає ніколи жодна жінка, щоб у душі твоїй зникла ця ненависть, нехай згасне назавжди в тобі вогонь любові! Спіть спокійно, суворий пане Леє, і нехай не присниться вам дівчина!

Тут вони задули свічку в моїй кімнаті, розсипались урізнобіч, так що їх каганці зникли в темному будинку, і я залишився сам у темряві. Навпомацки рухався я по кімнаті, натикаючись на різні предмети і в роздратуванні розкидаючи по підлозі свій одяг. Нарешті, відшукавши узголів’я ліжка, я пірнув під ковдру, але забився, уткнувшись ногами в якийсь дурний клубок, і мені довелося лежати скорчившись. Простирадла були – такі вже звичаї сільських жартівників – так хитромудро сплетені одне з одним, що, хоч як я злився, хоч як смикав їх, хоч як старався їх розплутати, мені це не вдалось, і я змушений був залишитися в найнезручнішій і найбезглуздішій позі. Незважаючи на втому, я не міг заснути; відчуття роздратування та сорому від того, що я опинився в такому безглуздому становищі, тривога про те, як до всього цього поставиться Анна, і, зрештою, моє зачароване ложе – все це призвело до того, що я лише на короткі миті впадав у забуття, і тоді мене переслідували болісні сновидіння. Ніч у долині була неспокійною і гамірною, – то була ніч із суботи на неділю, коли неодружені хлопці до самого ранку блукають у пошуках любовних утіх.

З піснями і криками пройшов за вікном гурт таких хлопців, і голоси їхні чулися знову і знову з різних боків. Інші, крадучись, поодинці ходили навколо будинків, і до мене долинали їх здавлені голоси, вимовляли імена дівчат, я чув, як вони приставляли драбини до стін або кидали камінці у віконниці. Я встав і відчинив вікно; духмяне травневе повітря струменем увірвалося в кімнату, зірки, наче закохані, лагідно дивилися на землю; я побачив кішку, яка прошмигнула за ріг, а з іншого боку будинку з-за рогу показалася тінь стрункого юнака – він притулив високу драбину до третього або четвертого вікна ліворуч од мене. Потім, вправно вибігши по щаблях, він упівголоса назвав ім’я моєї старшої кузини, – у відповідь тихо відчинилося вікно, і я почув ніжний шепіт, який переривався звуком, вельми схожим на пристрасні поцілунки. «Ну і ну! – подумав я. – Вони не втрачають часу!» Розмірковуючи так, я побачив, як від вікна моєї середньої кузини, що спала на поверх нижче, відокремилася ще одна тінь, яка, шмигнувши на сучок ближнього дерева, легко і плавно опустилася на землю; коли цей юнак одійшов кроків на п’ятдесят, він, відповідаючи на заклик товаришів, які гуляють під покровом темряви, вибухнув пронизливим тріумфальним криком, відлуння якого прокотилося далеко по окрузі.