Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Зимовими вечорами у трапезній трохи займались і малюванням людських фігур; копіюючи безліч гравюр, на яких для пожвавлення їх були зображені люди в одязі, я набув деяких поверхових навичок у цій галузі. Тепер разом із химерними пейзажами я почав вигадувати іще більш химерних людей, різних голодранців, яких я демонстрував у трапезній, викликаючи вибухи реготу. Це були якісь дивні бродяги та безумці, й моє дивовижне плем’я утворювало мовби єдиний світ із тим надзвичайним середовищем, у яке я його поміщав, – світ, який існував тільки в моїй уяві та викликав під кінець підозри майстра. Але він мало що висловив із цього приводу і, як і раніше, дозволив мені йти своїм шляхом, бо, з одного боку, йому бракувало свіжості сприйняття, щоб виявити міру мого відхилення від дійсності й на цьому спіймати мене, а з іншого боку, не було належної переваги в знанні. По суті, ці два моменти становлять таємницю всякого виховання: невитрачена юнацька жвавість, доступна тільки молодості, й безумовна перевага особистості вихователя в усіх випадках життя. В крайньому разі одне можна відшкодувати іншим, але якщо відсутнє і те й інше, учень стає в руках учителя закритою черепашкою; для того щоб відкрити її, він мусить її зламати. Однак обидві якості мають одне джерело: бездоганно чесне, чисте й неупереджене ставлення до життя.

Літо було в розпалі, коли я поступився нарешті моєму таємному потягу до другої моєї вітчизни, до далекого села, і, взявши торбинку, вирушив у дорогу. Матінка відкинула всі пропозиції зачинити будинок на замок і виїхати в рідні місця, де минала її юність, і знову залишилася в нестерпній самоті. Я ж захопив із собою рясні плоди моєї художньої діяльності, сподіваючись здобути ними прихильну до себе увагу.

І справді, в оселі мого дядька ці численні, ґрунтовно заштриховані аркуші викликали певне здивування, і в цілому на всю мою роботу дивилися з певною повагою, але коли дядько почав розглядати малюнки, які, за моїми словами, було зроблено з натури (подібно до своєрідного Мюнхгаузена, я сам готовий був вірити цьому: вони ж і справді виникли просто неба!), він тільки роздумливо похитав головою і з подивом запитав, де ж у мене були очі. Він був селянин, лісничий, тверезо дивився на речі й тому, незважаючи на відсутність знань у питаннях мистецтва, легко і швидко виявив мою помилку.

– Ці дерева, – сказав він, – усі схожі одне на одне, і разом з тим жодне з них не схоже на справжнє дерево! Ці скелі не могли б і миті так простояти – вони б негайно ж звалилися! Ось цей водоспад, – судячи з маси води, він би мав бути величезним, але вся ця маса падає з невеликих річкових каменів, як мовби цілий полк солдатів спіткнувся об одну тріску; такий водоспад мусить скидатися з потужного скелястого схилу, з іншого боку, мене розбирає цікавість: де ж це, чорт забирай, ти знайшов поблизу міста такий водоспад? Потім мені б хотілося знати, що тут є вартого зображення, в цих засохлих вербах? По-моєму, куди краще було б намалювати здоровий і красивий дуб або бук… – і так далі.

Жінки ж не схвалили моїх розбійників, бродяг і виродків, – вони не могли зрозуміти, чому б серед поля не намалювати, приміром, гарненьку поселянку або поважного орача за роботою, замість того щоб зображувати всяку нечисть; дядькові сини сміялися над моїми жахливими гірськими печерами, над неймовірними та сміхотворними мостами, над людиноподібними кам’яними брилами та знівеченими деревами й давали всім цим моїм вигадкам смішні назви, які не могли не ображати мене. Я був абсолютно осоромлений; я відчував, що вони бачать у мені людину, пройняту ідіотським марнославством, і вся прищеплена мені штучна хворобливість відступила перед здоровою простотою цієї оселі та перед свіжістю сільського повітря.

Наступного ж дня після мого прибуття дядько, сподіваючись повернути мене на істинну путь, запропонував мені спокійно й докладно намалювати будинок, сад і дерева та дати вірне зображення всієї його садиби. При цьому він звернув мою увагу на всі особливості, а також і на те, що хотів вирізнити, і хоча його вказівки відповідали більш потребам багатого власника, ніж відповідали смакам і запитам знавця мистецтв, проте він поставив мене перед необхідністю ще раз уважно розглянути всі предмети і простежити за своєрідністю їх форм. Над зображенням найпростіших деталей будинку, навіть черепиці на даху, мені тепер довелось потрудитися набагато більше, ніж я колись міг собі уявити; тому я поставився сумлінніше також до зображення дерев і саду. Я знову пізнав чесну роботу і справжні зусилля; і коли в мене вийшов малюнок, позбавлений будь-якої химерності й задовольнив мене далеко куди більше, ніж ефектні вироби недавньої пори, я ціною тяжкої праці осягнув сенс скромного та непримітного, але правдивого.