Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Все ж саме остання робота допомогла вихованню мого художнього смаку: досконалі, гармонійні форми, які я уважно розглядав, мовби утворили добродійну противагу до всієї іншої ремісничої мазанини і не дали стихнути в мені прагненню до істинно прекрасного. Проте це досягнення мало і свій зворотний бік: у мені заворушилася колишня тяга до надто поспішного винахідництва, і, захоплений самими лише розмірами класичних зразків, я заходився накидати схожі пейзажі, спочатку вдома, а потім і в робочий час, у майстра, виконуючи ефектні великі аркуші із завченою спритністю. Пан Хаберзаат не тільки не перешкоджав мені в цьому занятті, але навіть споглядав на нього з прихильністю, бо воно звільняло його від необхідності розшукувати для мене навчальні зразки. Дивлячись на потворні породження мого незрілого пензля, він пускався в глибокодумні міркування про композиції, про історичний колорит і тому подібне, – все це вносило в його майстерню елемент ученості, а я скоро уславився тут завзятим хлопцем і вже сприймав як належне, коли мені улесливо передбачали, що попереду мене чекає поїздка до Італії, Рим, живопис олією, картони… Проте все це не змусило мене запишатись, я веселився й пустував із товаришами по майстерні та радів, коли після нескінченного сидіння за столом міг розім’ятись і допомогти їм догодити їхньому другому тирану, господині, допомагаючи знести нагору оберемок дров. Ця господиня, язиката і скандальна дама, нерідко вривалася в трапезну з усім своїм господарством і сімейними історіями, з дітьми та прислугою, і тоді майстерня перетворювалася на арену жарких боїв, у яких зазвичай брало участь усе наше воїнство. Чоловік ставав на чолі відданого йому гурту й ішов грудьми проти дружини, яка з величезним галасом ставала попереду своїх прихильників і відступала не раніше того, як усіх учасників опору було вбито на смерть залпами її красномовства. Часом хазяйська пара виступала згуртовано проти всіх підлеглих, іноді гравер і літограф глухо хвилювалися, васали погрожували піднятися проти своїх сюзеренів, а повстання рабів-розмальовувачів завжди закінчувалися тим, що бували придушені переважаючими силами противника. Мені також доводилося не раз потрапляти в небезпечне становище; бурхливі сцени веселили мене, і я це необережно виявляв; так, одного разу я разом із юними розмальовувачами влаштував у зруйнованій монастирській галереї пародійний спектакль. Хоча я і був в ту пору дуже чутливий і володів схильністю до благородного та чистого життя (ці спонукання виникли в моїй душі за час перебування в селі), але я був позбавлений необхідного середовища, а груба обстановка трапезної змушувала мене жваво та діяльно брати участь в усьому, що відповідало її звичаям; я потребував спілкування з товаришами, і ніщо не було мені більш чужим, аніж ухильна і розсудлива стриманість.

Отже, мені довелося, живучи з вовками, по-вовчому вити, і тим, що це не принесло мені шкоди, я завдячую, як мені здається, моїй щасливій зірці-Анні, зірці, що завжди спалахувала в моїй душі, тільки-но я опинявся в самоті – в оселі матінки або на безлюдній дорозі. З нею пов’язував я все, що виходило за межі денного гармидеру, і вона була для мене тим тихим світлом, яке щовечора після заходу сонця сяяло в імлі печальному серцю; тоді я відчував у моїх просвітлених грудях і нашого доброго друга, Господа Бога, який у ці години з особливою ясністю пред’являв і на мене свої вічні права.

У пошуках книг я набрів на один із романів Жан-Поля. Коли я читав його, мені здавалося, наче все, чого я досі жадав і шукав або що я відчував неспокійно і смутно, – все це я раптово знайшов, відчуваючи розраду та душевне задоволення. Це було блаженство, від якого захоплювало дух, це здавалося мені вищою істиною і правдою! І посеред заходів та веселок, лісів із лілій і зоряних розсипів, посеред бурхливих і блискотливих гроз, посеред усього вогняного хаосу, в небесній тверді та безоднях, посеред і в усьому цьому Він, нескінченний, закутаний у безкрайній блискучий плащ Всесвіту, великий, але сповнений любові, священний, але в той же час – бог усмішки і веселощів, грізний у своїй могутності, але той, що мешкає в дитячих грудях і виглядає з дитячих очей, як великодній зайчик із квітів! Так, це був інший Господь і покровитель, не рівня тому велемовному благодійнику з катехізису.

Раніше мені тільки снилося щось подібне, щось схоже звучало в моїх вухах, а тепер немов сонце, що сходить, розсіяло імлу тих довгих зимових ночей, протягом яких читав я тричі дванадцять томів пророка. А коли настала весна й ночі стали коротшими, я знову і знову перечитував його в солодкі ранкові години; позаяк я звик довго не вставати з ліжка і, поклавши під голову улюблену книжку, спати при ясному дні сном праведника. Коли ж я прокидався й нарешті брався за роботу, мене охоплювало таке відчуття безмежних можливостей і цілковитої внутрішньої свободи, яке було небезпечніше моїх колишніх бунтарських поривів.