Готфрид Келлер - Зелений Генріх

У кожного, хто працював тут, у трапезній, були свої особливі надії та домагання. Гравер і літограф – люди, що були цілком сформованими й мали свій самостійний погляд на речі, щодня відпрацьовували у майстра Хаберзаата належні їм вісім годин і отримували за це свій гульден; в іншому ж справи господаря їх анітрохи не цікавили, та й ніяких більш далекосяжних планів і намірів у них не було. Зовсім інакше було з юними розмальовувачами. Ці легкодумні хлопці працювали справжніми легкими та прозорими фарбами, вони майстерно накладали сині, червоні та жовті мазки, й робили це тим безтурботніше, чим менше їм доводилося думати про малюнок або його композицію, – адже все їх завдання полягало тільки в тому, щоб нанести легкий шар рідкої акварелі поверх контурів, створених чорною магією гравера. Власне кажучи, вони-то і були тут справжніми художниками; у них усе життя було попереду, і кожен з них іще сподівався стати коли-небудь великим художником, вирвавшись із цього чистилища. Усі покоління малювальників, які пройшли через трапезну майстра Хаберзаата, були впевнені, що вони успадкували високі художні традиції живописців, що носили оксамитову куртку та берет, одначе тільки одиницям удавалося досягти своєї мети; більшість же, знесилені, опускали крила й після служби у Хаберзаата бралися за вивчення якогось доброго ремесла. Як правило, вони були синами бідняків, що мріяли про притулок, і заповзятливому майстру вдавалось їх заманити в свою трапезну, пообіцявши їм привабливе майбуття вільних художників, які не тільки можуть прогодуватись, а й займаються справою благороднішою, ніж ремесло кравця або шевця. Позаяк у них зазвичай ніяких грошей не було, то їм доводилося брати на себе зобов’язання відпрацювати плату за навчання «художній майстерності» та протягом чотирьох років працювати на Хаберзаата. З перших днів, не рахуючись із повною відсутністю здібностей у своїх учнів, він садовив їх за розфарбовування пейзажів і суворою вимогливістю добивався того, що незабаром вони акуратно і точно виконували свою роботу, копіюючи традиційні зразки. Попутно їм дозволялось, якщо вони бажали вдосконалитись у своєму ремеслі, у святкові дні робити копії з якого-небудь непотрібного або зіпсованого малюнка, й тоді вони зазвичай вибирали собі такі зразки, які не приносили їм ніякої користі, але здавалися найбільш ефектними; майстер виправляв їх роботи, якщо тільки не був занадто зайнятий. Але при цьому він без ніякого задоволення споглядав на надмірну старанність у навчанні, бо не раз уже йому доводилося стикатись із тим, що учні, яким подобалися такі заняття й які виявляли в собі художні здібності, починали несумлінно та недбало ставитися до розфарбовування його виробів. Він із усією суворістю змушував їх працювати без відпочинку й терміну, і тому всяку вільну мить вони витрачали на пустощі й анекдоти; на четвертому році, коли виявлялося, що кращі роки для вивчення чого-небудь більш корисного вже минули, вони були приголомшені й забиті та, знемагаючи від докорів батьків, хліб яких вони, як і раніше, їли, починали, все ще водячи пензликом по паперу, замислюватися про те, як би вхопити що-небудь прибутковіше, поки не пізно. Хаберзаату вдалося погубити таким чином не менше трьох десятків хлопчиків і юнаків, змусивши їх убити роки юності на мазюкання святково-блакитних небес і смарагдово-зелених дерев; сухотний гравер, який своєю отруйною кислотою витравлював контурний малюнок, був у цьому пеклі найближчим підручним майстра, а сумовиті друкарі, прикуті до скрипучого колеса, зображували своєрідних пригноблених чортів нижчого розряду, невтомних демонів, які безперервно витягували з-під валиків своїх машин невичерпний потік аркушів, які підлягали розмальовуванню. Так Хаберзаат повністю осягнув сутність сучасної промисловості, вироби якої уявляються покупцям тим більше цінними та бажаними, чим більше на них знадобилося дитячих життів, спритно викрадених господарем. Хаберзаат вельми успішно влаштовував свої справи і вважався тому за людину, в якої при бажанні було чому повчитися.

Якісь добрі люди дали моїй матері пораду поговорити з ним і оглянути його підприємство: воно могло б виявитися для мене хоча б на перший час притулком, який обіцяв можливість подальшого розвитку, особливо якщо з ним вдасться домовитися, що він не використовуватиме мене в своїх цілях, але за доступну плату навчить у повну міру своїх знань. Він охоче дав свою згоду і, висловлюючи задоволення можливістю виховати хоч одного справжнього митця, всіляко звеличував матінку за її рішення не поскупитися на суму, необхідну для досягнення цієї мети, бо матінка була впевнена, що саме тепер настав момент пожертвувати плодами її невтомної ощадливості й покласти їх на вівтар мого покликання. Отже, було укладено договір на два роки, які я, вносячи регулярні квартальні внески, мав провести у трапезній за корисними вправами. Після того як договір було скріплено підписами обох сторін, я вирушив у понеділок уранці до старовинного монастиря, несучи з собою всі мої етюди та малюнки, щоб показати їх майстру, якщо він побажає познайомитися з ними. Пустивши по руках мої вигадливі твори, він похвалив мою старанність і мої наміри, а потім відрекомендував мене своїм підлеглим, які встали з місць і розглядали мене з цікавістю; майстер Хаберзаат заявив їм, що бачить у мені юнака, перейнятого правдивою любов’ю до мистецтва, як це і має бути з усяким неофітом, що вступає в цей храм. Потім він зауважив, що його втішить можливість виховати хоч одного учня в дусі справжньої школи, й урочисто висловив свої сподівання на мою працьовитість і терплячість.