Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Одному з розмальовувачів довелось очистити своє місце біля вікна й сісти поруч із іншим, а мене оселили на його місце, і ось, поки я в очікуванні стояв перед порожнім столом, пан Хаберзаат витягнув із течки аркуш із силуетом нескладного пейзажного мотиву з літографованої серії малюнків, яку я не раз бачив у школах. Для початку я мусив уважно і точно скопіювати цей аркуш. Але перш ніж я сів за роботу, майстер послав мене за папером і олівцем, про які я не подбав, оскільки не мав ніякого уявлення щодо того, з чого мені треба почати. Він перерахував мені всі необхідні предмети, і позаяк у мене не було з собою грошей, мені довелося спочатку подолати довгий шлях додому, потім піти в крамницю, де я все придбав, а коли я повернувся до майстра, залишалося вже півгодини до обіду.

І те, що мені для початку не дали навіть аркуша паперу й олівця, а відіслали мене все це купити, і те, що мені довелося вештатись по вулицях і вимагати грошей у матері, й, нарешті, те, що я зміг приступити до роботи тільки перед самою перервою на обід, – усе це здалося мені настільки непоетичним і дріб’язковим, таким незіставшим із творчим духом, який, як я смутно собі уявляв, панує в обителі художників, що у мене защеміло серце.

Втім, я скоро відволікся від усіх цих вражень, бо нескладні на перший погляд завдання, поставлені переді мною, зажадали від мене більших зусиль, ніж я очікував. Хаберзаат перш за все хотів, аби кожен зроблений мною штрих за своєю довжиною в точності відповідав оригіналу і щоб увесь малюнок був не більший і не менший зразка. Тим часом мої копії наполегливо виходили більші за оригінал, хоча і в правильних відносно нього пропорціях, і майстер використав ці відхилення, щоб виявляти і по відношенню до мене властиві йому скрупульозність і суворість; він пускався в міркування про труднощі на шляху художника та всіляко намагався дати мені зрозуміти, що все не так просто, як мені, ймовірно, спочатку здавалося.

І все ж я був щасливий, працюючи за своїм столом (хоча і засмучувався відсутністю мольбертів, які уявлялися мені особливою прикрасою всякої майстерні), і сміливо пробивався крізь ці початкові труднощі. Я чесно змальовував різні сільські свинарники та дерев’яні сараї, з яких у поєднанні з чахлими чагарниками складалися мої зразки, що ставали для мене тим більш важкими, чим більше я відчував презирства до самих предметів. Бо з перших же днів роботи у Хаберзаата мій вільний і норовливий дух, скутий почуттям обов’язку та послухом, не міг подолати відчуття нікчемності й порожнечі всього цього. Дивним уявлялося мені й те, що весь день треба було сидіти, схилившись над папером і не рухаючись, що не можна було ходити по кімнаті або заговорити раніше, ніж до тебе звернеться майстер. Тільки гравер і літограф могли пошепки перемовлятися між собою або з друкарями і навіть, коли їм хотілося поговорити, звертатися до самого майстра. А цей останній, якщо перебував у доброму настрої, розповідав усілякі історії та популярні художні перекази, повідомляв усілякі гумористичні випадки з минулого свого життя й епізоди з життя великих живописців. Варто було йому, одначе, зауважити, що хтось дуже старанно слухає та при цьому забуває про роботу, як він негайно ж обривав розповідь і додержувався деякий час мудрої стриманості.

Невдовзі мені було надано право самому вибирати собі зразки й порпатися в хазяйських багатствах. Вони складалися з великої маси звідусіль і випадково зібраних предметів, із посередніх старих гравюр, окремих нікчемних обривків і аркушів, які накопичилися за довгі роки, малюнків, зроблених набитою рукою, але позбавлених природної правдоподібності, та іншого мотлоху. Малюнків з натури, які мали б самостійне художнє значення та були б напоєні сонцем і повітрям, тут не було зовсім, бо майстер набув своєї майстерності та своїх навичок у чотирьох стінах і покидав будинок тільки для того, щоб із можливою швидкістю накидати підходящий пейзаж. Єдиним багатством, яке мав мій учитель, була спритна, хоча і хибна техніка, і в своєму викладанні він наполягав тільки на ній.

Свого часу він намагався тримати мене в шорах, бо помітив, що я цікавлюся загальними ознаками форми та характеру, не розуміючи до пуття різниці між легким контурним штрихом і жирною лінією. Але нарешті, завдяки невпинним вправам, я проник у його таємницю і почав швидко, аркуш за аркушем, виготовляти масу стандартних малюнків тушшю. Я тепер уже стежив тільки за кількістю зроблених робіт і радів лише тому, як розбухала моя тека. При виборі зразків я був ледве чи не байдужий навіть до їх виразності й ефектності. Ще не скінчилася перша зима, а я вже майже вичерпав запас зразків, які мав мій учитель, причому мої копії були зроблені приблизно так, як зробив би їх він сам. Бо, засвоївши прийоми ретельного та чистого виконання, я незабаром набув тієї ремісничої вправності, якою досконало володів сам майстер, – набув тим скоріше, що нітрохи не вникав у справжню сутність мистецтва. Вже після першого півріччя Хаберзаат став відчувати деяку тривогу щодо того, чого вчити мене далі; боячись суперництва, він зовсім не хотів одкривати мені всі таємниці свого ремесла; в запасі у нього залишалося ще тільки володіння акварельними фарбами, та й воно, як він його розумів, не являло собою незбагненного чаклунства. Оскільки тут, у трапезній, ніхто не прагнув творчої самостійності й сумлінності, мистецтво це зводилося до ряду зовнішніх і порожніх прийомів, засвоїти які було неважко. Але я сам знайшов вихід, заявивши, що хочу скопіювати в туші невелику серію гравюр. Хаберзаат мав шість аркушів великого формату, гравірованими за Клодом Лорреном, двома великими пейзажами зі скелями і розбійниками за Сальватором Роза та окремими гравюрами за Рейсдалем і Евердінґеном. Всі ці речі я скопіював у безсоромній ремісничій манері. Копії з Лоррена і Рози вийшли не так уже погано, бо й самі картини написано було в символічній і розмашистій манері, і гравюри з них мали дещо традиційний характер, але тонких і природних голландців я обробив найжахливішим чином, і ніхто навіть не зрозумів цього.