Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Коли настала весна, якої я очікував із нетерпінням, я в перші ж теплі дні рушив за місто, щоб, озброївшись набутими навичками, писати з натури, а не з паперових зразків. Вся трапезна з повагою та прихованою заздрістю стежила за моїми зборами; ще ніколи не бувало, щоб хто-небудь із вихованців Хаберзаата залітав так високо, а поняття писати «з натури» здавалося тут досі якимось міфом. Я тепер дивився на округлі, матеріальні, осяяні сонцем створіння природи вже не з тією самовпевненою, але наївною довірливістю, яка була мені властива минулого літа, – мій погляд був обмежений куди більш небезпечним самовдоволенням. Бо все, що було мені неясно або здавалося занадто важким, я, обманюючи самого себе, перетворював на якийсь хаос і намагався прикрити технікою, безсоромно орудуючи пензлем, замість того щоб спочатку скромно попрацювати олівцем; я вийшов «на натуру» зі звичними мені пляшечками туші, аквареллю та пензлями і прагнув одразу заповнити цілий великий аркуш так, аби він був схожий на справжню картину. Я намагався схопити цілі пейзажі з озерами та скелями або знаходив у лісі, йдучи за гірськими струмочками, маленькі й мальовничі водоспади, які мали дуже красивий вигляд на аркуші, якщо намалювати навколо тонку рамку. Я захоплювався живим і ніжним кипінням спадної води, яка пінилась і стрімко неслася вдалину, її прозорістю та грою її незліченних струмливих граней, але я сковував її плоскими прийомами ремісничої віртуозності, життя і блиск негайно ж гинули, бо засобів моїх не вистачало на те, щоб передати цю стихію вічного руху. Якби моя художня свідомість не була такою затемненою, я б, напевно, зрозумів, що мені легше написати різноманітні камені та осколки прибережних круч, які в мальовничому безладді були нагромаджені один на одного. Щоправда, я часом починав смутно розрізняти це застережливе відчуття, коли, замість того щоб відтворювати реальну форму, обходив труднощі перспективи та спотворював ракурси каменів, хоча бачив і розумів їх; я намагався виправдовувати себе у власних очах тим, що в поверхні того чи іншого одиничного предмета мінлива природа могла мати і такий вигляд, як я її зображую. Одначе весь характер моєї роботи привчив мене не рахуватися з докорами совісті, а майстер, коли я показував йому свої вироби, жодного разу не вказав мені на відсутність життєвої правди, яка зникла з тими самими деталями, які я знехтував; він про все і завжди судив з точки зору свого кімнатного мистецтва.

Пан Хаберзаат, який високо цінував акуратне та охайне виконання, плекав іще одну-єдину пристрасть, яку вважав за необхідне передати мені, а саме – пристрасть до зображення незвичайного та хворобливого, в яких він вбачав істинну мальовничість. Він спонукав мене відшукувати обдерті верби, оголені вітром дерева та фантастичні, химерного профілю скелі, закликав мене милуватись яскравими барвами гниття і розпаду, розхвалюючи все це, як найбільш цікаві об’єкти. Поради його припали мені до смаку, збуджуючи мою уяву, і я з жаром пустився на пошуки таких явищ. Але природа лише дуже скупо надавала мені ці сюжети, вона раділа власному могутньому здоров’ю, а потворні рослини, які я подекуди виявляв, незабаром почали уявлятися моєму пересиченому погляду плоским і безглуздим предметом зображення, – так буває з п’яницею, що жадає все більш міцного вина. Тому квітуче життя гір і лісів перестало вабити мене, я залишався байдужим до його виявів і з ранку до вечора блукав по околицях. Все глибше пробирався я в не бачені мною досі куточки природи; якщо мені вдавалося надибати на занедбане і таємниче місце, я зупинявся та швидко виготовляв малюнок власного винаходу, щоб принести додому хоч який-небудь плід своєї праці. У цьому малюнку я з’єднував найнезвичайніші явища, які породжувала моя фантазія, і набуті мною вправні навички допомагали мені зливати воєдино різні риси природи, спостережені мною в різний час; так я створював пейзажі, які подавав панові Хаберзаату, як правдиве зображення натури і в яких майстер не міг розібратися. Він вітав мене з моїми відкриттями, бо йому здавалося, що вони підтверджують його заяви щодо моєї старанності й мого таланту; за його словами, ці роботи доводили, що я абсолютно незаперечно володію гострим поглядом першовідкривача, точним відчуттям мальовничості й умінням знаходити речі, повз які проходять тисячі інших. Мій незлобивий обман порушив у мені поганий намір продовжувати обманювати бідолаху в тому ж дусі. Сидячи десь у темній гущавині лісу, я придумував усе більш і більш дикі та дивні обриси дерев і скель, наперед радіючи тому, що мій учитель повірить – таке дійсно існує десь у найближчих околицях! Але нехай мені при цьому послужить деяким виправданням, що на старовинних гравюрах, наприклад Сванефельта, я бачив найхимерніші зображення, які підносили нам як зразкові твори мистецтва, і сам я під впливом цих речей приходив до думки, що саме такий вірний шлях, який дає до того ж відмінні можливості для вправи. У моїй нестійкій юнацькій фантазії шляхетні й здорові форми Клода Лоррена все більш відступали на задній план.