Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Мій власний шлюб вважався своєрідним винятком; люди говорили: «Це тому, що одружилися двоє диваків». Що стосується моєї персони, то з мене знущалися за моє презирство до забобонів; але дружина була в кращому значенні цього слова винятком серед собі подібних, і все ж наше весілля висіло на волосині, мою наречену ледве було не викрав інший.

Так, друже мій, такий плин життя».

Не треба було навіть цих ласкавих слів розради з боку старшого друга, щоб вигнати з мого серця духів пристрасті. Одне те, що Доротея заручена і що її справжнє ім’я Ізабель, графиня фон У…берґ, говорило про прірву, що лежала між її життям і тією обстановкою, куди я привів би її; я розумів, що не дав би їй щастя навіть у тому разі, якби вона продовжувала залишатися знайдою, а я поводився б менш стримано, ніж раніше, і ми поєднувалися б шлюбом. Чи можна посадити велику вільну птицю в клітку цвіркуна? Я весь час потай боявся знайти виконання своїх заповітних бажань ціною такого приниження, і тепер цей страх, немов камінь, звалився з мого серця; поруч зі скорботою за матір’ю в ньому жив тільки тихий сум про втрату коханої.

Цей «плин життя» обійшовся мені, мабуть, занадто дорого; зупинка в графському замку коштувала мені не тільки матері, але і віри в побачення з нею на тому світі й самої віри в Бога. Втім, усе це назавжди не зникає з життя і час від часу відроджується.

Рік по тому мені доручили роботу в невеликій канцелярії общинної магістратури, по сусідству з тим селом, де колись жили мої родичі. Життя моє текло тихо та розмірено й було наповнене скромною, але різною діяльністю; я перебував ніби посередині між общинними справами та державним управлінням, так що кругозір мій розширювавсь; я тепер знав, що робиться вгорі та внизу, я почав розуміти, звідки тягнуться нитки і куди вони ведуть. Але все це не могло розсіяти морок моєї спустошеної душі; вся дійсність, яка оточувала мене, забарвлювалася в темні тони, та й усі людські істоти, з якими мені доводилося мати справу, здавалися мені більш похмурими, ніж вони були насправді. Коли я бачив, що й тут виявляється легковажне або безвідповідальне ставлення до своїх обов’язків, що кожен намагається в міру сил спритно влаштувати свої справи, що заздрість і ревнощі, заважаючи спільній справі, гніздяться і тут, посеред дрібних службових інтересів, я був схильний приписувати ці вади характеру всього народу і общинному влаштуванню, того, що так оманливо приваблювало мене здалеку і в мріях здавалося прекрасним. Але коли я згадував про свою обтяжену совість, я замовкав, замість того щоб при нагоді відкрито висловити свою думку. Я обмежувався тим, що акуратно і якомога більш непомітно виконував свої обов’язки, прагнучи згаяти час без особливих тривог, але й без надії на більш яскраве життя. Людям це здавалося зразком сумлінного ведення службових справ, і позаяк вони були все ж кращі та доброзичливіші, ніж я думав, то не минуло й кількох років, як мені доручили керівництво окружною магістратурою. Оскільки я обіймав цю посаду, мені мимоволі доводилося більше бувати серед людей і брати участь у різноманітних зборах; усюди я залишався тим же меланхолійним і небагатослівним чиновником. Тепер, коли я міг спостерігати політичну боротьбу поблизу і в більшому масштабі, я зіткнувся з новим, досі мені незнайомим злом, хоча, на щастя, його не можна було вважати панівним у суспільстві. Я бачив у моїй улюбленій республіці чимало людей, які перетворили саме слово «республіка» на порожній звук, та так із цим звуком усюди і походжають, – на манер служниць, які вирушають на ярмарок із порожнім кошиком у руці. Для інших поняття «республіка», «свобода», «вітчизна» – лише кози, яких вони безперестанку доять, аби з молока виробляти головки козячого сиру для власного вживання, і в той же час вони лицемірно вимовляють святенницькі слова, – в точності як фарисеї і тартюфи. Треті, раби власних пристрастей, усюди відчувають лише плазування і зраду, подібно до нещасного собачки, у якого ніс вимазаний сиром і який тому весь світ вважає сиром. І хоча це рабське чуття приносило декому певну користь, але патріотичне самовихваляння розцінювалося набагато вище. Все це разом являло собою шкідливу цвіль; вона б погубила общинний устрій, якби поширилася далі; однак основна маса була здоровою, і варто було їй розправити плечі, як цвіль сама собою відлітала. Але я був у хворобливому стані, вдесятеро перебільшував небезпеку і все ж мовчав, замість того щоб заткнути рот брехливим базікам; так я не висловлював і багато чого з того, що могло справді принести користь.