Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Але минуло ще кілька днів, і хранитель виставки передав мені лист, що прийшов із півночі на моє ім’я. Він був од Еріксона, який писав мені:

«Милий Генріху, я щойно прочитав у вашій газеті, передплаченій мною за бажанням дружини, що ти ще там і виставляєш чотири роботи, дві невеликі та дві більші. Якщо ти нікому їх не обіцяв, залиш мені будь-яку пару і надішли; я буду твердо на це розраховувати! Признач сам пристойну ціну і не будь занадто педантичний – мені живеться непогано. Я знову відновив становище нашої фірми, навіть не чіпаючи грошей дружини, і, крім того, придбав заощадження, а саме двох хлопчаків. Старший уже намалював на стіні риску, і навіть вишневим варенням, а зробив він це після зауваження матері, що не такий страшний чорт, як його малюють. Славний малюк, йому ще немає і трьох років. Якщо посилатимеш мені картини, напиши більше про себе!»

Не вагаючись ні хвилини, я вирішив прийняти цю дружню пропозицію; вона найбільше відповідала моєму рішенню відмовитися від занять мистецтвом; адже придбання моїх картин із дружнього ставлення аж ніяк не було ще доказом мого артистичного покликання. Граф змушений був погодитися зі мною, хоча у мене і виникла підозра, що його проекти продажу моїх картин мало чим відрізнялися від цього.

Я послав картини Еріксону. У листі, який виявився не таким докладним, як йому хотілося (мабуть, через велику кількість почуттів, які переповнили моє серце), я просив переслати гроші мені на батьківщину, куди я прямую; таким чином, я віз додому не тільки значний капітал готівкою, що перевершував усе, що у мене бувало досі, але і впевненість у тому, що через деякий час після приїзду, коли перші враження вже зітруться, я отримаю з далеких країв чималу суму, ця подія мала справити сприятливу дію на земляків.

Однак це було ще не все; здавалося, що моєму бідолашному сну про золото і багатство судилося здійснитись, хоча б і в малих розмірах. Коли моє нове місцеперебування стало відоме владі та вже наближалося до кінця, мені принесли повістку до суду, куди мені належало з’явитися, щоб отримати деякі відомості. Незадовго до цього я якраз хотів відвідати давнього приятеля, лахмітника Йозефа Шмальхефера, але побачив його напівтемну крамничку зачиненою і дізнався, що бідолаха кілька місяців як помер. На мій превеликий подив, у судовій канцелярії мені повідомили, що старий, у якого не було спадкоємців, заповів усей свій досить значний статок на благодійні цілі й у своєму заповіті згадав мою особу, відписавши мені чотири тисячі гульденів. Якщо я зможу засвідчити, сказали мені, що я дійсно є тією особою, яку мав на увазі заповідач, зазначену суму може мені бути виплачено негайно; досі мене намагалися розшукати, але безуспішно. Питання полягає в тому, чи я та людина, яка продала покійному велику кількість малюнків і т. п, а також, з нагоди заручення крон-принца, розфарбовувала флагштоки.

Граф міг негайно ж привести вичерпні докази стосовно малюнків; що ж стосується решти, то судовому чиновнику виявилося цілком достатньо свідчення графа, який запевнив його, що флагштоки розмальовано також мною.

Отже, мені було вручено державні облігації на суму чотири тисячі гульденів; граф продав їх і обміняв виручені гроші на надійні векселі, так що мій статок був у паперах трьох різних видів: у готівкових асигнаціях, векселях і боргових зобов’язаннях.

– Тільки б тепер не з’явився товстий Телль зі стрілами і церковний дах! – сказав я, сидячи за обідом у готелі, де я ще продовжував перебувати гостем графа. – Мені треба поквапитися з від’їздом, інакше таке надзвичайне щастя виявиться сновидінням і випарується!

Мені й дійсно було не по собі, й я вже почав сумніватися в фортуні.

– Навіщо ви знову ламаєте собі голову над дурницями? – сказав граф. – В усьому вашому статку, який здається вам настільки неймовірним, немає жодного пфеніга, що не зароблений вами найсумліннішим чином! І що ви таке говорите про сновидіння й успіхи? Що являють собою ці кілька гульденів у порівнянні з кращими роками вашого життя, які ви втратили?

– Ну, а випадок зі спадщиною? Хіба це не несподіване щастя?

– Нічого подібного! Коріння його теж у вас! Я забув передати вам записку, знайдену мною між паперами, коли я передавав облігації своєму банкірові. Ось цей лист, який старий залишив для вас.

Граф передав мені аркуш, списаний добре мені знайомим незграбним почерком, – він був іще більш нерозбірливим, аніж зазвичай, мабуть, через те, що бідолаха був хворий і зовсім ослаб. Я прочитав: