Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Очевидно, Доротея була зайнята тим, що заново наповнювала свій кошичок, але її несподівано покликали кудись. Після своєї витівки в церкві, а також з огляду на майбутній від’їзд я почувався вільніше, ніж зазвичай, і мене не бентежили побоювання, що господиня несподівано повернеться та застукає мене зненацька, а тому я сів до столу і почав розглядати плоди сьогоднішніх клопотів Доротеї. У кошичку лежало вже досить багато плиточок, загорнутих у глянсуватий папір; коли я почав шукати віршики або епіграми, приготовані для них, я побачив цілу пачку тонких блідо-зелених аркушиків, на яких було надруковано один і той же маленький вірш:

Коли я обережно розгорнув аркушики (вони були зв’язані разом зеленою шовковою стрічкою), звідусіль дивилися на мене ці прості, щирі й усе ж таки хвилюючі слова. Обережно вийняв я навмання з кошичка одну готову плиточку, потім іншу, злегка розкрив обгортку і в кожній знаходив ту ж саму зелену пісеньку. Мені здавалося, що я чую заспокійливий поклик перепілочки на спорожнілому полі або в глибині лісу ніжну пісеньку дрозда, яка повільно наростає й раптово обривається.

Наскільки я знав, цього вечора не передбачалося великого товариства, тому Дортхен, мабуть, готувала свій сюрприз для якогось майбутнього свята, про яке я нічого не знав. Я раптом залишив аркушики й вийшов на терасу, де, кинувшись у крісло, провів залишок часу в зітханнях і роздумах. Через деякий час з’явилася Дортхен із кількома блідо-червоними трояндами, які ледве розпустились і які вона, очевидно, принесла з оранжереї; в руках у неї був свічник із запаленою свічкою, позаяк сутінки вже переходили в ніч. Безтурботно взялася вона за свою роботу, загорнула ще з півдюжини цукрових і ванільних плиточок разом із аркушиками, весь час наспівуючи впівголоса дві перші рядки:

поки, з останньою плиточкою, вона не перескочила на кінець:

закінчивши несподіваною мелодією й трохи голосніше, на найнижчих нотах, на які був здатний її голос. Потім вона сховала невикористаний залишок аркушиків у кишеню, прикрасила потемніле срібло трояндами і, взявши в одну руку ошатний кошичок, в іншу – свічку, покинула вітальню. Я спостерігав за її граціозними рухами, прихований наполовину тюлевими фіранками високого вікна.

Пролунав веселий голос капелана, і я поспішив зустріти його, спустившись по сходинках тераси; в його товаристві ввійшов я знову в будинок, у ті кімнати, де ми зазвичай проводили вечори. Цим майстерним маневром я прагнув відвести від себе підозру Дортхен у тому, що мені відома дивна таємниця її кошичка. Коли ми вчотирьох сиділи біля столу, мені здавалося, що час летить дуже швидко; моє себелюбство було задоволене загальною прихильністю, завдяки якій моя особа стала предметом цієї останньої бесіди, і впевненість, що я востаннє насолоджуюся присутністю Дортхен, удвічі скорочувала години, які лишалися. Граф стверджував, що звик до мого товариства, і якби справа була в ньому самому, він іще довго не відпускав би мене; капелан заперечив йому, кажучи, що я мушу вирушити в дорогу, щоб, як він твердо сподівається, завдяки зміні місця та поверненню на мою прекрасну батьківщину, знайти втрачені ідеали.

Сміючись, я відповів йому, що, коли вірити деяким прогнозам моїх сновидінь, я, в усякому разі, знайду нові ідеї, і я розповів їм про кришталеві сходи, в яких спали ідеї в образі маленьких жіночих фігурок. Капелан подивувався цьому сну і, все більше дивуючись, не зводив із мене очей, коли я продовжував описувати дивні образи сну в ті нещасливі дні, позаяк цим я підтверджував його думку, що в снах своїх я був іще більш божевільним, тобто, за його розумінням, іще більшим ідеалістом, ніж він – наяву. Я розповів про міст тотожності, про золотий дощ, який я викликав, летячи на коні, про те, як я скотився шкереберть із церковною даху і, нарешті, про те, як стояв, сповнений відчаю, перед дверима батьківського дому, після того як він чудесним чином заблищав і заіскрився перед моїми очима.

За вечерею ми пили міцне вино, і воно настільки розпалило мене, що я прикрасив свою розповідь безліччю додавань і вигадок і завершив, як справжній казкар, що замилює очі народу, розповідаючи небилиці.