Всі ці події привели не тільки до того, що я виявився змушений стримати бойовий запал і триматися спокійніше, але й до того, що став соромитися сусідства з цим дивним суб’єктом і почуватися таким же, як і він, гостем і авантюристом. Навіть його залицяння до прекрасної господині дому нагадали мені про те, що ж і я закоханий у неї, – нехай навіть безмовно і не відкриваючи своїх почуттів або не бажаючи відкрити їх до цього часу. У глибині серця я знав, що і я цілком заслуговую на той чарівний і нещадний сміх, який часом виривався у вихованої Доротеї на адресу Ґільґуса. Не приховуючи правди від самого себе, я мусив зізнатися, що затримався тільки заради Доротеї, але в мене не вистачало сміливості виявити свої почуття або мати будь-яке сподівання. Значить, я, можливо, був іще куди дурнішим, аніж Петер Ґільґус.
Завдяки всім цим суперечливим думкам і відчуттям я поринув у якесь заціпеніння, цілком заглибився у свою роботу і в тихе вивчення філософських творів і не брав більше участі в диспутах. Я, як і раніше, був закоханий, одначе тепер почуття моє було схоже на ті рослини, які почали навесні розпускатись, але, заскочені раптовим холодом, зупинилися в нерішучості, тільки розкривши чашечки квітів. Водночас мені було гидко бачити в Ґільґусі суперника, а я саме так розцінював його у зв’язку з його ставленням і до нового світогляду, і до дівчини, причому я, звичайно, розумів, що з мого боку таке почуття недоречне і нелюдяне.
Одного ранку, коли я в глибокій зосередженості й суворий, як стара діва, сидів за мольбертом, Ґільґус, украй збуджений, увірвався до мене. На ньому був чепуристий коричневий фрак з позолоченими ґудзиками і світлий дорожній капелюх, хоча на дворі стояла зима. Справа з Дортхен має вирішитися, вигукнув він, союз такої людини, як він, із такою особою, як Доротея, був би настільки підходящим, що він не може не відбутися; це прямо-таки його філософсько-історичний обов’язок, тому що звільнити світ від ідеї Бога можна тільки шляхом з’єднання в шлюбі вільно мислячих особистостей обох статей, і так далі. Мені було і соромно і гірко від усвідомлення того, що, розділяючи з ним свою прихильність, я опинився в такому поганому товаристві, й тому я навіть не був у змозі посміятися над його дурістю. Взагалі ж мене аніскільки цей факт не смішив, – мені здавалося, що він кидає якусь, нехай навіть і найлегшу, тінь на простодушну Дортхен.
Тому я вельми нелюб’язно запитав його, чи не збирається він освідчитись, якщо вже він вирядився у фрак.
– Ні, – відповів він, – сьогодні рано! Кілька днів усі мають бачити, що я ретельно дбаю про свою зовнішність, як це личить нареченому. Чи пасує мені цей фрак? Мені подарував його один банкір-атеїст, великий покровитель нашого союзу, який, правда, ще ходить до церкви по неділях, оскільки йому треба рахуватись із загальноприйнятими звичаями. О, коли б моя бідна матінка могла дожити до того щастя, яке мене чекає!
– Ваша матінка? А вона померла?
– Уже два роки тому! Вона не побачила звільнення роду людського. Засохлі квіти, які я зберігаю в «оці господньому», вона подарувала мені в той останній день мого народження, який іще відсвяткувала зі мною! Вона їх купила на ринку за один крейцер!
Новий укол поранив моє серце; цей блазень говорив про люблячу матір, і, на додачу, він був кращий син, ніж я, – адже я сидів тут і майже забув про матінку, хоча і знав, як вона чекає мене. Таке наше життя, зіткана з суперечностей; ми тільки ще виголосили слова, що засуджують нашого ближнього, а вже можемо застосувати їх до самих себе, перш ніж він устигне їх почути.
Через кілька хвилин після стрімкого зникнення Ґільґуса увійшла Доротея з кошичком чудесних груш та винограду.
– Ви тепер стали такою старанний і так заглибилися в свою роботу, – сказала вона, – що вас і не дочекаєшся, – я вирішила принести вам чого-небудь смачного! Скуштуйте цих фруктів, а то я подумаю, що ви зовсім стали сухарем! За це дайте нам добру пораду! Працюйте, працюйте, я трошки посиджу тут і подивлюся!
Вона взяла стілець і підсіла до мене.
– Тато пише листи, – вела вона далі, – і хоче з ними відіслати пана Ґільґуса; він більше не може його бачити. Сьогодні вранці Ґільґус виголошував проповідь перед селянами, які орали в полі, як Йона перед жителями Ніневії. Він запевняв їх, що вони мусять покаятись і відректися від своєї язичницької віри в Бога. Так далі не може тривати. Тато сьогодні ж хоче відправити його в далеку дорогу і дати йому рекомендаційні листи, щоб його добре зустріли і надали йому підходящу роботу.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу