Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Тим часом я витягнув із дорожнього мішка згорток, в якому разом із листами матері лежав мій паспорт. Розгорнувши згорток, я показав графу документа, де були зазначені та скріплені печаткою моє ім’я та звання.

– Все це в точності так, пане граф! – відповів я, весело розсміявшись. – Романтична доля дає мені можливість іще раз поглянути на скромні плоди моїх юнацьких праць і переконатися в тому, що вони в хороших руках, перш ніж я повернуся туди, де їх було створено.

Граф узяв паспорт, уважно прочитав його і вибачився переді мною, сказавши, що робить це аж ніяк не з недовіри до моїх слів, але з бажання закарбувати в своїй пам’яті сам цей факт.

– Це чудовий збіг, – додав він, – але тепер, уже, в усякому разі, в найближчі дні, не може бути й мови про подальшу подорож, якщо ми хочемо відповідно вшанувати нашу зустріч. Мене цікавить, як ви потрапили в таке скрутне становище, як узагалі склалося ваше життя і що ви думаєте робити надалі. Про все це слід не поспішаючи, до пуття поговорити, поки ви відпочиватимете у нас, скільки буде потрібно.

Раптом його здивовані очі зупинилися на столі, звідки я недбалим жестом зняв рушник, аби витерти руки, які встиг помити під час нашої розмови. Справа в тому, що, почувши стукіт у двері, я швидко накинув рушник на вміст мого дорожнього мішка, і тепер його погляду відкрився череп, а також оправлений рукопис історії моєї молодості.

– Який таємничий багаж! – вигукнув він, підходячи до столу. – Череп мерця і томик in quarto в зеленому шовку на золотому замку! Ви що – заклинатель духів і шукач скарбів?

– На жаль, ні, як бачите! – заперечив я і в декількох словах розповів йому прикру пригоду з черепом. А позаяк веселі промені ранкового сонця підняли мій дух і зробили мене товариським, я потішив його вчорашнім жартом, який зіграв із лісовим сторожем. Граф пильно дивився на мене своїм уважним і променистим поглядом.

– А ця книга, що вона являє собою?

– Це я написав, коли не знав, що мені робити і як жити далі; в ній міститься опис моїх юних років, який я зробив, бажаючи переглянути все своє життя. Але з цього наміру нічого не вийшло, – я просто віддавався задоволенню згадати про минуле. А безглузда палітурка – не моя провина.

Я повідав йому, як завдяки непорозумінню з палітурником позбувся останнього гульдена, як пізнав муки голоду та завдяки чуду з флейтою потрапив до лахмітника.

– А, так от коли Доротея чула вашу гру на флейті! – вигукнув граф, від душі сміючись. – Далі, далі! Що сталося потім?

Я додав історію з розфарбовуванням флагштоків і розповів про мирне задоволення, яке принесла мені ця робота, а також про смерть господині та про те, що було далі, аж до розказаного вже раніше випадку з черепом, коли господар кинув його навздогін. Про коротку зустріч із Хульдою та про все інше я промовчав.

Граф узявся за книгу.

– Ви дозволите мені на неї глянути чи, можливо, навіть почитати її? – запитав він, і я охоче дозволив, якщо тільки вона йому не набридне.

– А тепер ходімо в дім і трохи закусимо, – обід буде тільки через три години.

Він узяв книгу, підхопив мене під руку, і ми попрямували до замку – так називалася головна будівля, споруджена, мабуть, на початку минулого сторіччя. Граф повів мене в свої покої, розташовані в нижньому поверсі; їх центром була велика світла зала, з великими зручними столами, відведена під бібліотеку. Тут був приготований сніданок, поруч лежала вже тека з моїми ескізами. Граф Дітріх, по-дружньому розділивши зі мною трапезу, розкрив теку.

– Ви маєте мені допомогти привести все в систему, – сказав він, – сподіваюся, що на найближчі кілька днів це заняття розважить вас. Багато малюнків не датовані; між тим манера письма і ступінь закінченості тут зовсім різні: ретельно доопрацьоване й недбале, вдало схоплене й невдале, написане більш упевненою рукою і менш упевненою – все це так переплутано, що я не можу розподілити малюнки в хронологічному порядку, як мені б цього хотілося. Не знаю, чи зрозуміла вам моя думка? Ось малюнок, який свідчить про ще не розвинені здібності; очевидно, він належить до ранніх речей, і все ж у ньому схоплено найголовніше, і він являє собою безумовну удачу, що полонить чарівною наївністю; а тут, незважаючи на впевненість більш зрілої техніки, ясно видно, що автор своєї мети не досяг… Коротше кажучи, мені все це дуже важливо, і я б хотів, аби вся колекція була якомога точніше витримана в сенсі хронології; інакше кажучи, ми маємо про все домовитись і зробити все, що будемо вважати за необхідне. Я сьогодні вранці багато думав із цього приводу!