Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Я висловив своє співчуття, не зізнавшись їй, що мені доводилося переживати й більш важкі дні: це зізнання навряд чи здобуло б мені її повагу, принаймні, тоді я так думав.

Тим часом решта товариства захопилася танцями; то одна, то інша пара вирушали до танцювальної зали, і стіл наш поперемінно то порожнів, то знову заселявся. Раптом дві пари повернулися надзвичайно схвильовані й продовжували за столом сварку, що почалась, очевидно, ще в залі. Одна з дівчат плакала, інша лаялась, а молоді люди намагалися втихомирити бурю та відбити нападки, що обрушилися на них самих.

– Ну, знову заварилася каша! – сказала Хульда; вона тісно притулилася до мене і розповіла приглушеним голосом, що у них перехресна любов. – Одна з них любила спочатку іншого, її теперішній залицяльник гуляв із її подругою; потім вони всі четверо несподівано помінялися місцями, і тепер ця гуляє з коханим іншої, а та гуляє з колишнім коханим цієї. Але кожного свята починається така сварка, що хоч із хати тікай. Така четвертна упряжка нікуди не годиться, це справа стосується тільки двох.

– Але чому ж вони завжди ходять учотирьох, замість того щоб уникати зустрічі?

– А Бог їх знає чому! Завжди вони потрапляють в одне і те ж місце і сидять разом, як зачаровані!

Я був вражений цим дивним випадком, а також і словами моєї юної знайомої. Сварка, що зав’язалася спочатку через незрозумілі й, мабуть, нікчемні причини, зрештою так розгорілася, що втрутилася третя парочка, яка жила у злагоді та дружбі, й лише з великими зусиллями домоглася деякого перемир’я. Кухлі, з яких пила кожна пара, знову наповнились. Одначе, посварившись, дівчата дулися не тільки одна на одну, але і на своїх коханих. Знову довелося втрутитись особам незацікавленим, і за пропозицією Хульди було вирішено так: аби покінчити з ревнощами та всякою недружелюбністю, обидві пари мають протанцювати ще по разу, кожна зі своїм колишнім кавалером, і ніхто з них не мусить дутися на це.

Так і було зроблено; помінявшись, пари повернулися після танців, – а танцювали вони досить довго, – назад, кожна з дівчат під руку зі своїм колишнім коханим; але замість того, щоб розділитись, обидві пари, в новому поєднанні, забрали свої речі та, не кажучи ні слова, розійшлись урізнобіч. Абсолютно спантеличені, ми дивились їм услід, поки вони не зникли з очей, і потім вибухнули гучним сміхом. Тільки Хульда сказала, похитавши головою: «Бешкетники!» І дійсно, під час танців вони не тільки не здобули очікуваної моральної рівноваги, але, мабуть, тільки ще сильніше підігріли свою несподівану примху та заквапилися, щоб після такої довгої розлуки насолодитися радощами відновленого союзу.

Я не встиг отямитися від подиву, спричиненого вільними вдачами цих простих людей, як відчув на своєму плечі ніжну руку дівчини, якій нарешті теж захотілося покружляти в танці. Хоч я і не готувався до того, щоб провести час таким чином, але мені довелося піти назустріч її бажанням, – вона вважала це само собою зрозумілим і доручила свій капелюшок і шаль подрузі, що сиділа тут зі своїм хлопцем. Тільки при світлі бальної зали, в легкому русі танцю я повністю розгледів, яка вона хороша. Але незабаром я вже не бачив її, а тільки відчував її тонку постать, легку, як пір’їнка, вона, подібно до духу, носилася в танці. Якщо ж нам доводилося зупинятись, я бачив тільки лагідний погляд її теплих очей і радісну усмішку її губ, коли вона поправляла мені розпущену краватку або звертала мою увагу на те, що в мене на сорочці не вистачає ґудзика.

У цьому делікатної статури створінні, здавалося, кипіла гаряча сила життя, яка прагнула показати свою віддану доброту всьому, що її оточувало. Якась незрозуміла для мене ніжність почала виявлятися в усій її істоті, від очей до кінчиків пальців, але в цьому не було й тіні брехливої догідливості або вульгарності, ні, всі її жести й рухи дихали такою милою скромністю, що серед танцюристів жодна жива душа нічого не помітила. І все ж дівчина ні найменшою мірою не прагнула обережності.

Коли ж, через незграбність деяких присутніх, сталася заминка в танцях і натовп притиснув до мене Хульду, вона відчула биття мого серця, поклала руку мені на груди, лагідно кивнула і сказала:

– Дайте-но подивитися, чи є у вас насправді серце?

– Я думаю, так! – відповів я і здивовано глянув на миловидне обличчя, що наблизилося до мене. Вона ще раз кивнула, і ми збиралися було знову пуститися у вир танцювальних пар, як нас покликала подруга Хульди і передала їй капелюшок і шаль; вона повідомила, що вже йде додому, – рано-вранці їй треба на роботу.