Навпаки, студент до певного часу, аж до вирішального дня іспитів, живе в повному сенсі слова під прапором свободи. Сам по-юнацьки довірливий, він вимагає безмежної довіри; лінощі та відсутність грошей він не вважає вадами, мало того, ці властивості прославляються в особливих віршах; у старих і нових традиційних піснях студентства вихваляється і той, хто розтринькав останні свої пожитки, і той, хто глузує з кредиторів. Хоча все це за нинішніх доброчесних прав і слід розуміти скоріше евфемістично, проте це прикмети вольностей, що мають своєю передумовою певну загальну добропорядність.
Отже, одного разу вранці я неждано-негадано опинився під владою кількох кредиторів і, поринаючи в запізнілі роздуми про цю подію, таким чином спробував роз’яснити собі становище. Якби сталося мені давати добрі повчання своєму синові, я сказав би йому: «Сину мій, якщо ти без потреби і, так би мовити, для свого власного задоволення робиш борги, то в моїх очах ти не тільки вітрогон, але скоріше ница людина, і я підозрюю тебе в брудному користолюбстві, в самолюбстві, яке, прикриваючись довірчим проханням про допомогу, свідомо віднімає у ближніх їх надбання. І якщо така людина попросить у тебе в борг, відмов їй, бо краще ти посмієшся з нього, ніж він із тебе! Але якщо, навпаки, ти потрапиш у нужду, то позичай рівно стільки, скільки тобі необхідно, і, крім того, роби таку ж послугу друзям, а потім старайся відповідати за свої борги, переносити без жалю втрати, а також отримувати назад дане в борг, не вагаючись і без принизливої суперечки. Бо не тільки боржник, який виконує свої зобов’язання, а й кредитор, який одержує назад своє майно без суперечки, доводить тим самим, що він порядна людина, що має почуття честі. Не проси вдруге у того, хто вже раз відмовив тобі, й не змушуй також просити себе; завжди пам’ятай, що твоє добре ім’я пов’язується зі сплатою боргів, або, вірніше, навіть не розмірковуй про це. Не думай ні про що, крім того, що тобі за всяку ціну стільки-то потрібно повернути. Але якщо хтось не зможе дотримати даної тобі обіцянки, не поспішай погано судити про нього, а віддай його суду часу. Можливо, ти ще колись будеш задоволений, що він послужив тобі скарбничкою. По тому, як ти виконуєш свої зобов’язання і як вимагаєш їх виконання від інших, вимірюючи при цьому наявні в тобі самому сили, буде видно, чого ти вартий. Ти по-людськи відчуєш, що значить залежність нашого існування, і зумієш розпорядитися незалежним багатством благороднішим чином, ніж той, хто нічого не дає сам і нікому не хоче бути боржником. Якщо ж ти опинишся в біді й тобі буде потрібен якийсь зразок ідеального боржника, згадай іспанця Сіда, який поставив перед євреями ящик, наповнений піском, і сказав, що в ньому чисте срібло! Його слово коштувало, щоправда, чистого срібла, і все ж як було б прикро, коли б хто-небудь, із цікавості або недовіри, відкрив ящик до призначеного терміну! Але все-таки це був той самий Сід, який, уже німим трупом, схопився за меч, коли єврей хотів смикнути його за бороду».
Ці гучні слова, якими мені довелося замінити поради мудрого батька, все ж так сильно розбурхали мою совість, що я вирішив знайти вихід у якому-небудь заробітку. Без довгого зволікання взявся я за невеликий пейзажний малюнок, продати який мені здавалося не зовсім безнадійним. За основу я взяв ескіз, зроблений мною ще на батьківщині. Він являв собою краєвид викорчуваного лісу в горах. Залишені по краях дуби піднімалися по схилу хребта і знову спускалися вниз, у долину, вздовж пінистого лісового струмка, подібно до ходи велетнів, які збираються внизу, щоб тримати раду. Закінчивши малюнок, я відчув потребу дізнатися думку товариша по мистецтву, аби не упустити нічого, що було необхідно для успіху, бо з кожним штрихом серйозність мого завдання ставала мені все яснішою.
На щастя, я зустрів у ці дні художника-пейзажиста, що перебував у розквіті слави, його кілька разів я бачив у товаристві Еріксона і з яким підтримував приятельські відносини. Ця людина мала впевнену й ефектну техніку; він, так би мовити, не робив жодного мазка більше або менше, ніж потрібно, і кожен із них виблискував нездоланною силою, тому на його картини був усюди попит, і він ішов назустріч цим бажанням так старанно, що вже відчував нестачу в сюжетах і створював картин більше, ніж у нього було в запасі ідей. Він часто повторювався і часом відчував труднощі, коли треба було написати хмари і який-небудь куточок природи, – всі можливі варіанти він уже використав одного разу або навіть по кілька разів, хоча йому не було ще й сорока років. У нього була огрядна дружина і купа дітей, яких потрібно було прогодувати, і позаяк він у пошуках заробітку потрапив у щасливу смугу, то тепер прагнув забезпечити собі заможне існування. «Якщо хочеш забезпечити свою старість, – зазвичай говорив він, – треба подумати про це в молодості». До того ж, мовляв, нестерпно бачити своїх дітей у бідності; тому кожен мусить захистити дітей від злиднів і разом із тим вплинути на них таким чином, щоб і вони згодом подумали про своїх дітей. Так усе йшло благополучно своєю чергою завдяки рішучому застосуванню одного разу встановленого принципу.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу