Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Я глянув уважніше на свого земляка й насилу повірив, що це і є той самий чоловік, який кілька тижнів тому радий був допомогти мені проткнути шпагою приятеля. Коли молоді люди, що подружилися під час веселих гулянок і серед легких забав, пізніше відкривають один в одному серйозніші властивості, це незмінно добряче їх тішить, часто веде до того, що один із них підпадає під визначальний вплив іншого. Тому я, не вагаючись, пішов за своїм порадником, і ми ступили під дах університетської будівлі, де по сходах і нескінченних коридорах туди й сюди снували юні громадяни різних країн. У нашій аудиторії лави були ще порожні. Голі стіни, чорна дошка, столи, порізані й закапані чорнилом, – усе це жваво нагадало мені шкільні класи, до яких я не заходив уже багато років, і на душі в мене стало важко. Перерване навчання з болем нагадало про себе; мені здалося, що, коли я сяду на одну з цих лавок, мене знову можуть викликати й навіть присоромити; я зовсім і не думав про те, що тут усякий протягом певного терміну користується цілковитою свободою, що ніхто не звертає уваги один на одного і що день розплати, яка чекає кожного студента, маячить десь у далекому, туманному майбутньому. Але поступово зала наповнилась, і я почав із подивом розглядати присутніх. Тут товпилося безліч молодих людей мого віку, які безцеремонно займали місця і сперечалися через них, проте були й люди середнього віку, одягнені багатше або бідніше, – вони поводилися більш стримано та скромно, було навіть кілька поважних сивочолих старців, відомих професорів, які, зайнявши віддалік бокові місця, теж, мабуть, хотіли ще чогось повчитися. Тут я мимоволі усвідомив свою обмеженість і зрозумів, наскільки ж я помилявся, вважаючи, що тут, у палатах науки, навчання може бути для кого б то не було ганьбою.

Лектора очікувало вже не менше сотні слухачів, коли він раптом стрімко ввійшов у двері та швидко піднявся на кафедру. Професор почав із традиційного вступу, в якому накидав картину нашого організму та життєвих умов відповідно до рівня науки, про яку лектори, якщо їм вірити, незмінно кажуть, що саме тепер вона досягла найвищого розквіту. Але він не вимовляв пишних фраз, говорив спокійно та зрозуміло; мова його лилася без найменших затримок, і він вів слухачів по стрункій галузі своєї науки без квапливості, без зайвої розтягнутості, без несподіванок або вимученої дотепності, причому слів своїх він не підкреслював жестикуляцією, не супроводжував їх вигуками.

Ця перша лекція справила на мене таке сильне враження, що я навіть забув, чого прийшов сюди, і тільки жадібно чекав нових одкровень. Найбільше мене відразу ж вразила чудова доцільність усіх частин організму; кожен новий факт здавався мені доказом мудрості Господа Бога та його мистецтва, і хоча я протягом усього свого життя уявляв собі, що світ створено за заздалегідь обдуманим планом, одначе при цьому першому моєму ознайомленні з наукою мені уявилося, що я досі, власне кажучи, нічого не знав про створення людини, але зате тепер із повним і глибоким переконанням у суперечці з ким завгодно зможу відстоювати буття та мудрість Творця. Але після того як лектор чудово зобразив досконалість і необхідність явищ світу, він непомітно полишив їх на самих себе та на свої власні зміни, так що увага, яка відвернулася думкою про Творця, так само непомітно повернулася в замкнене коло фактів і знову була прикута до них. Туди ж, де залишалося що-небудь незрозуміле, занурене в морок, професор вносив яскраве світло вже роз’ясненого ним раніше і цим світлом осявав темні кути, так що кожна тема залишалася до слушного часу неосвітленою і непорушеною, очікуючи настання свого терміну, як далекий берег очікує ранкових променів сонця. Навіть тоді, коли доводилося відмовлятися від пояснення чого-небудь, він відступав із переконливою вказівкою на те, що все відбувається в цілковитій відповідності з необхідністю і що пограниччя, яке обмежує людське пізнання, жодним чином не означає межі для дії законів природи. При цьому він не вживав гучних фраз і так само ретельно уникав богословських зворотів, як і заперечень проти них. Люди упереджені нічого цього не помічали та невтомно записували все те, що їм здавалося необхідним для своїх власних цілей і для майбутніх висловлювань, у той час як неупереджені слухачі, не думаючи ні про що інше, з радістю слухали глибокі думки вчителя та переймалися благоговінням до чистого пізнання.

У мене теж усі упереджені й корисливі наміри незабаром відступили на задній план, і, не відчуваючи, як це вийшло, я цілком віддався враженню від фактів, простих або складних; адже прагнення до істини ніколи не містить у собі зла, воно завжди нешкідливе і безкорисливе; лише в той момент, коли воно добігає кінця, починається брехня й у християнина і в язичника. Я не пропускав жодної лекції. Ніби важкий камінь звалився з моєї душі, коли я все-таки почав чомусь учитися; щастя пізнання тому і є істинним щастям, що воно природне і беззастережне, і коли воно рано чи пізно приходить, воно завжди повністю виправдовує всі надії; воно кличе вперед, а не назад; підтверджуючи незмінність і вічність законів природи, воно дозволяє забути про власну тлінність.