Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Його дружина тим часом вітала іншу пару й розмовляла зі щасливою і зміцнілою Агнесою. А Еріксон зупинився перед мольбертом і з подивом розглядав мою останню роботу. Потім він зі стурбованим виглядом втупився в мене і, бачачи, як я зніяковів і почервонів, заговорив, спочатку похитуючи головою, а потім лукаво киваючи:

– Цим значним твором ти, Зелений Генріху, вступив у нову фазу – ти почав розв’язувати проблему, яка може зробити найбільший вплив на розвиток німецького мистецтва. Справді, давно вже стало нестерпно слухати, як навколо просторікують про вільний, існуючий лише для себе, світ прекрасного, який не можна затьмарювати ніякою дійсністю, ніякою тенденцією, а в той же час із найгрубішою непослідовністю незмінно користуються для самовияву лише людьми, тваринами, небом, зірками, лісом, полем і лугом і тому подібними вульгарними і буденними речами. Ти зробив тут гігантський крок уперед, усе значення якого ще не можна оцінити. Бо що таке Прекрасне? Чиста ідея, подана з доцільністю, ясністю, вдалим виконанням задуму. Мільйон штрихів і штришків, легких і витончених або твердих і соковитих, як у тебе, при осмисленому розташуванні в ландшафті, звичайно, склали б так звану картину в старому значенні слова і тим самим служили б звичайною грубою тенденцією! Відмінно! Ти не став вагатися і викинув геть усе предметне, все убого-змістовне! Це старанне штрихування є штрихування в собі, воно витає в цілковитій свободі прекрасного, воно є старанність, доцільність, ясність у собі, в чарівній абстрагованості! А ці вузли, з яких ти так успішно виплутався, хіба це не переможний доказ того, як логіка і дотримання правил мистецтва лише в безпредметному святкують свої найгучніші перемоги, як Ніщо народжує пристрасті й потьмарення і потім з блиском їх долає? З Нічого Бог створив світ! Наш світ являє собою болючий абсцес цього Нічого, відпадання Бога від самого себе. Прекрасне, поетичне, божественне полягає саме в тому, що ми з цього матеріального нариву знову втягуємося в Ніщо, тільки це може бути мистецтвом, зате вже справжнім!

– Любий мій, що ти хочеш усім цим сказати? – вигукнула пані Еріксон, яка насторожилась і повернулася до нас.

«Боготворець» тільки широко розкрив очі й рот: мудровані словесні викрутаси, підношувані й жартома і всерйоз, були однаково незрозумілі й чужі його простому розуму. Мене веселі жарти Еріксона трохи потішили, але я все ж таки у збентеженні стояв біля вікна.

– Втім, моя похвала, – урочисто вів далі він, – має негайно народити осуд або, скоріше, – вимогу подальшого енергійного прогресу! У твоєму реформаторському досвіді все ж збережено тему, яка про щось нагадує. Крім того, тобі все ж доведеться дати твоїй чудовій тканині точку опори, прикріпивши її декількома довгими нитками до гілок цих старих, півусохлих, але все ще потужних сосен, інакше можна було б побоюватися, що вона на наших очах упаде від власної ваги. Але тим самим вона знову зв’яжеться з найогиднішою реальністю – з вирослими з ґрунту деревами, що мають річні кільця! Ні, ласкавий Генріху, так не годиться! Не зупиняйтеся на цьому. Штрихи, розташовані то зіркоподібно, то по хвилястих або звивистих лініях, то радіально, все ще утворюють надто матеріальний візерунок, який нагадує шпалери або набивний ситець. Геть його! Почни зверху, в кутку, і клади окремі штрихи, один за одним, один рядок під іншим. Через кожні десять штрихів роби один достовірніший знизу для підрізання, через кожну сотню – те ж, але зверху, через кожну тисячу – товсту паличку, що відокремлює. Така десяткова система втілює досконалу доцільність і логіку, а виведення відокремлених штрихів – працьовитість, яка знаходить собі результат у цілковитій свободі від тенденції, в чистому бутті. У цій спробі все ще позначається деяке вміння. Людина недосвідчена, нехудожник, не могла б створити цю моторошну штуку. Одначе вміння має занадто відчутну вагу та викликає безліч незрозумілостей і несправедливостей між тими, що прагнуть успіху. Воно дає привід для тенденційної критики та незмінно вороже протистоїть чистому задуму. Сучасний епос відкриває нам вірний шлях! У ньому одухотворені ясновидці показують нам, як чистий, невинний, небесно-чистий задум може бути проведений крізь тонкі або товсті томи, ніде не натрапляючи на похмурі сили земного вміння. Вічна весела рівність із золотим обрізом панує в братстві тих, що прагнуть. Без праці та без горя тисячі рядків діляться на пісні та строфи, і хто виміряє, наскільки близько той час, коли й поезія відкине важкі словесні рядки, звернеться до десяткової системи легкокрилих штрихів і одружиться з образотворчим мистецтвом у тотожній зовнішній формі? Тоді чистий творчий і поетичний дух, який дрімає в кожному бюргері й більше не скутий ніякими перешкодами, виступить на світло дня, і коли, наприклад, зустрінуться двоє городян, ми почуємо привітання: «Поет?» – «Поет!», або: «Художник?» – «Художник!» Сполучений сенат із випробуваних палітурників і позолотників рам на щотижневих олімпійських іграх буде присуджувати достоїнство «розкішної палітурки» і «золотої рами». Перед цим його члени будуть присягати в тому, що протягом свого суддівства самі не створюватимуть епосів та картин. Цілі когорти видавців-штампувальників почнуть щогодини випускати альбоми увінчаних творів і глибокодумно розсилати їх по всій Німеччині в такі закутки, що їх потім сам чорт не знайде!