Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Ми впізнали один одного, і я розповів йому про те, що трапилося, таким тоном, що неважко було вгадати, які я роблю висновки. Люс, який сам витримував великі дози спиртного та вважав сп’яніння станом, негідним чоловіка, розлютився та почав відпускати всякі закиди на мою адресу.

– Непогана історія! – вигукнув він. – Ось які ваші геройські подвиги: напоїли недосвідчену дівчину! Воістину в хороші руки я передав бідолашну дитину!

– Передав! – запально заперечив я. – Покинув, зрадив – ось що ти хочеш сказати! – І я вилив на нього потік звинувачень, які далеко перевищували мої права. – Невже так важко, – закінчив я, – приборкати свої потяги і з вдячністю вдовольнятися таким прекрасним даром божим? Невже заради тебе весь світ мусить перевернутись і світло змінитися мороком?

Тим часом Люс устиг відчепитися від шипів. Бачачи, що не може мене залякати, він скорився і, коли ми, крокуючи один за одним, рушили далі, спокійно сказав:

– Залиш мене у спокої, ти нічого не розумієш!

Скипівши, я відповів йому:

– Довго я запевняв себе, що в твоїй натурі приховано щось таке, чого я не можу осягнути своїм досвідом і про що не можу судити! Але тепер я добре бачу, що тобою володіє звичайнісіньке себелюбство і зневага до інших. Воно впадає в очі й викликає огиду. О, якби тільки ти знав, як це спотворює тебе і як засмучує твоїх друзів, тоді б ти з цього ж самого себелюбства переламав себе і зчистив цю потворну пляму!

– Кажу тобі ще раз, – заперечив Люс, обертаючись до мене, – ти нічого не розумієш! І в моїх очах це найкраще вибачення для твоїх недозволених промов. Ех ти, доброчесний герой! Чи робив ти за своє життя хоч що-небудь, крім того, від чого не можна було ухилитися? Ти й тепер не робиш нічого такого і ще менше виявишся на це здатний, якщо в тебе буде справжнє переживання!

– Принаймні сподіваюсь, я в будь-який час буду в силах кинути те, що визнаю поганим і недостойним.

– Ти завжди, – спокійно зауважив Люс, знову відвертаючись од мене, – ти завжди кидатимеш те, що тобі неприємно!

Я нетерпляче хотів перебити його, але він підвищив голос і вів далі:

– Якщо ти коли-небудь потрапиш між двох жінок, то, ймовірно, і бігатимеш за обома, якщо обидві тобі приємні. Це простіше, ніж зупинити свій вибір на одній! І, можливо, будеш мати рацію! Що стосується мене, то знай: око – зачинатель і хранитель любові або її винищувач. Я можу вирішити, що буду вірний, але око нічого не вирішує: воно кориться вічним законам природи. Коли Лютер зізнавався, що не може поглянути на жінку, не забажавши її, він говорив, як звичайна людина. Тільки така жінка, вільна від усякої норовливості, від усього хворобливого та дивного, жінка такого незламного здоров’я, такій життєрадісності, доброти і розуму, як Розалія, може прив’язати мене назавжди. Не без сорому бачу я тепер, із якою дивиною в особі цієї Агнеси, здатної через день набриднути, готовий я був пов’язати свою долю! Але і ти соромся того, що бродиш по світу, як гола схема, як безтілесна тінь! Постарайся знайти нарешті інтерес у житті, знайти всепоглинаючу пристрасть, замість того щоб набридати іншим порожньою балаканиною!

Слова його вразили мене, і я кілька хвилин мовчав. Сам того не знаючи, Люс, навівши приклад із двома жінками, влучив у ціль, – адже ще зовсім хлопчиком я був у такому становищі. І все-таки мені не хотілося миритись із голландцем. Випите вино, а також, можливо, збудження, що тривало вже понад добу, розпалювали мій бойовий запал, і я знову почав рішучим тоном:

– Судячи з цих слів, ти нібито не занадто схильний виправдати ті сподівання, які легковажно збудив у дівчині?

– Я не збуджував ніяких сподівань, – сказав Люс, – я вільний, я сам собі господар перед будь-якою жінкою і перед усім світом! А втім, якщо я і можу що-небудь зробити для цієї дівчинки, то лише одне: я готовий бути їй істинним і безкорисливим другом, без хизування і гучних фраз! І скажу тобі востаннє: не піклуйся про мої любовні справи, я це рішуче забороняю!

– Ні, буду! – вигукнув я. – Або ти визнаєш цього разу обов’язок вірності й честі, або я доберуся до самих надр твоєї душі й доведу тобі, що ти поводишся кепсько! І все це від безнадійного атеїзму! Де немає Бога, немає закону і стриму!

Люс голосно розсміявся і відповів:

– Хвала твоєму Богу: я так і думав, що ти врешті сховаєшся в цій гавані блаженства! Але тепер я попрошу тебе, Зелений Генріху, залишити Боженька осторонь. Йому тут зовсім нічого робити. І запевняю тебе, що з ним я був би точно таким же, як і без нього! Це залежить не від моєї віри, а від моїх очей, від мого мозку, від усієї моєї фізичної істоти!