Готфрид Келлер - Зелений Генріх

На жаль, я не прочитав тексту самої молитви, але я міг дивитися тільки на молільницю; у своєму вбранні язичницької богині, з цнотливим півмісяцем над чолом, вона стояла навколішках на сходинці вівтаря перед восковою жіночою фігурою. Тремтячими губами прочитала вона молитву, наклеєну на картон, потім склала руки, підвела очі на картину й тихо пробурмотіла чи прошепотіла належне число «Ave», яке, на щастя, було невелике.

Відчуваючи цю тишу і спостерігаючи це видовище, я відчув взаємний зв’язок століть, і мені навіть почало здаватися, ніби я живу на дві тисячі років раніше й перебуваю перед маленьким храмом Венери де-небудь серед античного ландшафту. У той же час я вважав, що стою безмежно високо над цією сценою, хоч якою б зворушливою вона була, і дякую Творцю за горде та вільне відчуття, яке мене наповнює.

Зрештою Агнеса, мабуть, достатньо впевнилась у допомозі Небесної Цариці. Зітхнувши, вона підвелась і підійшла до кропильниці зі святою водою, що висіла неподалік від мене. Тут вона помітила, що я стою, притулившись до дверей, і уважно стежу за нею, і згадала, що я за всім своїм станом – єретик. Злякано опустила вона кропило в посудину, швидко попрямувала до мене і хрестоподібними помахами почала обприскувати мені обличчя. Так вона за якихось дванадцять годин двічі зросила мене – спершу слізьми, а тепер святою водою. Мимоволі я завертів головою, оскільки краплі вологи проникли мені за комір. Одначе подвійно міфологічна діва тепер більше не турбувалася про можливі наслідки мого вільнодумства. Вона підхопила мою руку і дала відвести себе до екіпажу, де наш візник давно завершив своє духовне підкріплення і готовий був їхати далі. На мене він подивився з лукавою посмішкою, бо знав народне вірування, пов’язане з цим скромним місцем молитви. Сам він, імовірно, сприйняв це ніжне благословення на любов так, як завзятий п’яниця іноді помилково випиває чарку солодкого лікеру, що випадково стоїть перед ним.

У садибі, куди ми прибули, вже панувало пожвавлення. Розташована в широкому парку, вона, за мішаним характером будівель, свідчила про те, що тут раніше був розташований готель і що ще не закінчилося перетворення його на літню сімейну резиденцію. Але було видно, що орендар або керуючий подумав і про господарські потреби. Так, дуже до смаку припали чудові вершки, які Розалія подавала гостям до кави. Сонце посилало вже таке тепло, що чимало гостей насолоджувалися запропонованим напоєм на відкритому повітрі, перед дверима нещодавно зведених садових флігелів, інші ж сиділи всередині, біля камінів, або у приміщенні старого готелю, біля палаючої печі.

Як ненабагато сміливіший за мою підопічну, я повільно посувався з нею вперед. Але красива господиня, яка тепер була у вишуканій шовковій сукні, швидко виявила нас і негайно відвела Агнесу всередину будинку.

– Вбрання небожителів, – сказала вона, – не дуже підходить до нашого клімату, особливо для нас, жінок! Ходімо в кімнати, до вогню! Там уже перебуває цар Вавилона або Ніневії, пан Люс: тут би він, напевно, замерз.

Люс, із голими руками і в батистовій тозі, дійсно не витримав холоду в саду і тепер похмуро сидів біля великої печі. Навіть кава, яка нам усім так сподобалася, не розсіяла турбот, які затьмарювали його чоло. Повсякденний одяг, в якому він несподівано побачив не тільки Венеру, але й Еріксона, був однією з причин його заклопотаності; іншою причиною виявилася завзята діяльність його приятеля, який то котив по двору бочку кращого пива, то розрізав коровай хліба, то робив що-небудь іще, наче він був тут на поденній платі. За таких обставин поява Агнеси не була неприємною похмурому ассирійцю. Він одразу ж люб’язно запропонував їй руку, як підходящій партнерці на час своєї самотності або поки Розалія була зайнята перед будинком, зустрічаючи учасників свята, що приходили з лісу, а також різних своїх родичів і друзів (останніх вона теж устигла запросити). Надзвичайна бурхливість пристрасті, що охопила Люса, примушувала його, як героя на полі битви, до подвоєної обережності. Небезпечна застуда, а тим більше смертельне захворювання були б йому тепер недоречними, й він мусив виправляти дурість, якої припустився при виборі костюма, скромно тримаючись на задньому плані. І тут срібна Діана, вбрання якій він же і купував, відмінно придалася йому для прикриття свого промаху.

І ось вона була поруч із ним, біля джерела своєї любові, й, здавалося, вступила в свої права. Але вона не виявляла ніякого торжества, ніякої самовпевненості й тільки дихала вільніше, до часу замкнувши в собі свій внутрішній жар. За короткий час вона зазнала занадто багато горя, щоб уже забути його. Серйозна й зосереджена, прогулювалася вона по кімнаті під руку з красивим царем, який тепер жартома видавав себе за старого ж Німрода і стверджував, що йому завжди щастило на полюванні та що тепер він зловив саме богиню полювання. І лише коли вони проходили повз велике дзеркало, вона краще розгледіла його змінене блискуче вбрання, побачила поруч себе і помітила, що погляди присутніх стежать за дивовижною блискучою парою. Тоді легкий, веселий рум’янець ледве забарвив її біле обличчя, але вона трималася хоробро і зберігала незворушний вигляд, хоча була, ймовірно, єдиною в будинку, кого химерне вбрання Люса дійсно захоплювало, – на інших воно не справляло того підкорювального враження, на яке у своєму потьмаренні розраховував Люс.