Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Агнеса сиділа з оголеними плечима, затіненими мороком її розпущеного волосся, і я довго дививсь, як мати розчісує довгі пасма, умощує та заплітає його, відступаючи при цьому далеко назад, – це було привабливе, заспокійливе видовище. Вона говорила без угаву, ми ж з Агнесою мовчали і добре знали чому. З усіх цих промов мені було ясно, що Агнеса навіть рідній матері нічого не розповіла про горе, пережите нею минулої ночі, та звідси я зробив висновок про те, як жорстоко мусила страждати дівчина.

Нарешті волосся було вкладене майже так само, як вчора, і Агнеса пішла з матір’ю в їх спільну спальню, щоб одягатись у вбрання Діани; ледь упоравшись із цим, обидві вони з’явилися знову, і туалет було закінчено в моїй присутності, – старій дуже вже хотілося поговорити й дізнатися якомога більше подробиць про свято і про те, як усе відбувалося. А потім вона зварила міцний шоколад, свій улюблений напій, складові частини якого, так само як і печиво, було заготовлено ще зранку, на випадок очікування відвідин ассирійського царя.

Тепер ощадлива дама вирішила, що цей ароматний напій цілком може замінити обід, і вона старанно взялася за нього, позаяк зварила цілий казанок. Агнеса теж випила дві чашки і з’їла чималий шматок пирога. Я охоче приєднався до них, хоча покуштував уже різних страв. Людині за своє життя доводиться стикатися з найнесподіванішими формами гостинності. Тепер мені самому важко уявити собі, що я, вбраний блазнем, мирно їв і пив у прекрасному маленькому пам’ятнику будівельного мистецтва, між Діаною і старою Сивіллою.

Зважаючи на гарну погоду та на прохання старої, яка прагнула похвалитися перед сусідами, дах екіпажу, коли ми від’їжджали, було відкинуто; мати Агнеси, посилаючи нам услід прощальні вітання та добрі побажання, махала хусткою з відчиненого вікна. Супутниця моя потай зітхала і трохи заспокоїлася, лише коли ми виїхали за ворота. Вона почала базікати, жодним словом не згадуючи про пригоди минулої ночі. Вона розпитувала, як задумано сьогоднішнє звеселяння, кого ми можемо зустріти за містом і коли звідти повернемося, тому що не наважувалася ще відверто висловлювати свою надію поїхати назад із Люсом, а не зі мною. Я нічого не міг сказати їй із цього приводу і висловив тільки припущення, що все товариство роз’їдеться одночасно, хоча, на мій погляд, сьогодні й зовсім не слід було повертатися додому!

Агнеса так радісно підтримала цю думку, ніби серйозно її поділяла. Але тільки-но ми з деякої відстані побачили віллу, що сяяла білизною, Агнеса знову захвилювалася: вона червоніла та бліднула і, коли на горбку біля дороги показалася каплиця, захотіла вийти.

Підібравши своє срібне вбрання, Агнеса поспішила сходами нагору й увійшла в маленький храм. Кучер зняв капелюха, поклав його поряд із собою на козли, перехрестився і скористався вільною хвилинкою, щоб прочитати «Отче наш». Таким чином, мені не залишалося нічого іншого, як із деяким збентеженням підійти до дверей каплиці та чекати закінчення непередбаченої затримки. На одвірку висіла під склом друкована молитва, що мала приблизно такий заголовок: «Молитва прелюбій, блаженнійшій, всеобнадійливій Святій Діві Марії, Матері Божій, дарувальниці, помічниці й заступниці. Схвалена і рекомендована його преосвященством, паном єпископом, пригніченим жіночим серцям до доброчинного вживання», – і так далі. Було також докладено порадник до користування із вказівкою, скільки разів потрібно прочитати «Ave» [13]та інші молитви. Той же текст, наклеєний на картон, лежав на кількох старих дерев’яних лавах. Крім них, усередині каплиці не було нічого, якщо не брати до уваги простого вівтаря, завішеного побляклим покровом фіолетового кольору. Над вівтарем було зображено поклоніння ангелів, написане немайстерною рукою, а попереду стояла воскова фігурка Марії в жорсткому шовковому криноліні з металевими блискітками всіх кольорів. Навколо вівтаря на стіні було розвішано воскові жертовні сердечка всіляких розмірів, прикрашені різноманітним чином. В одне з них було встромлено шовкову квіточку, з іншого виривався язик полум’я сусального золота, третій пронизувала стріла. Якесь серце було повністю загорнуте в червону шовкову ганчірочку і оповите золотою ниткою, а ще одне було утикане, як подушечка, великими шпильками, мабуть, для зображення гіркої муки тієї, що його подарувала. Зате серце, пофарбоване в зелений колір і помережане червоними трояндочками, здавалося, свідчило про радість із приводу досягнутого зцілення.