Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Дама почервоніла, але негайно знову опанувала себе, і, щоб покінчити з обопільним подивом і збентеженням, вона запросила художника в кімнату, де Еріксон негайно виявив маленький ящик із картиною, що стояв замість лавочки для ніг під робочим столиком вдови, не помічений або забутий там нею.

– Ось же він! – сказав Еріксон і витягнув ящик. Його явно навіть не розкривали – кришка ще сиділа на ньому, злегка прихоплена гвинтами. Еріксон зняв її без великих зусиль, і маленька картина, вставлена в раму, яку було зроблено за багатим старовинним зразком, при світлі дня засяяла в усій своїй яскравості. Тим часом молода жінка намагалася швидко розібратися в становищі й насамперед хотіла уникнути сорому, який могло накликати на неї таке недбале поводження з предметом мистецтва. Знову почервонівши, вона сказала, що дійсно не уявляла собі, про що йшла мова. Але тепер їй, хоча вона і не знавець, картинка здається дуже хорошою, і вона боїться образити її автора, не зажадавши за неї хоча б половину купівельної вартості. Побоюючись, як би вона знову не підвищила ціни, Еріксон поспішив дістати гаманець і відрахувати золоті монети, тим часом як дама все уважніше розглядала нехитрий краєвид, – погляд її красивих очей ковзав по зображеному сонячному полю, немов перед нею були берег і води Неаполітанської затоки. Потім вона, немов сторопівши, підвела очі на богатиря і почала знову: чим більше вона дивиться на картину, тим більше та подобається їй, і тепер вона не може не вимагати за неї повної суми!

Зітхнувши, він запропонував їй три чверті, щоб хоч що-небудь вигадати. Одначе вона продовжувала упиратись у своєму віроломстві й оголосила, що вважає за краще зберегти картину, ніж відступити нижче її ціни.

– У такому разі, – заперечив Еріксон, – з мого боку було б жорстоко позбавляти мій маленький твір такого хорошого притулку! До того ж у мене немає причини наполягати на угоді, що не приносить мені ніякої вигоди!

Із цими словами він зібрав гроші зі столу і приготувався йти. Але красуня, не відриваючи погляду від картини, дещо нерішуче попросила його ще хвилинку забаритися. Лише тепер вона запропонувала йому сісти, бажаючи виграти час і повністю відчути задоволення, яке їй завдавала перемога над таким чоловіком. Нарешті їй спав на думку найбільш пристойний вихід зі становища, і вона в поважних висловах запитала Еріксона, чи не може вона замовити до цієї картини парну річ, яка так само пестила і заспокоювала б погляд. Тоді вона отримуватиме умиротворення як би для кожного ока, сидячи за письмовим столом, над яким вона має намір повісити картинки. Ця оптична безглуздість внутрішньо розвеселила художника, і хоча він прийшов, розраховуючи зменшити, а не збільшити майбутню роботу, він, ясна річ, люб’язно дав згоду, після чого, одначе, вдова відразу ж перервала розмову і з байдужим виглядом відпустила відвідувача.

Про перебіг подій до цього моменту Еріксон увечері того ж дня сам розповів нам як про забавну пригоду. Надалі він, однак, більше не повертався до цього предмета і зберігав про нього вперте мовчання. Проте ми за однією ознакою відгадали, як ідуть справи: говорячи про вже готову другу картину, він змушений був згадати про замовницю й необережно назвав її по імені – Розалією. Ми з Люсом мовчки перезирнулись. Як щирі друзі, прихильні до Еріксона відповідно до його заслуг, ми не хотіли заважати йому в його діях.

Дочка багатого пивовара, вона, за старовинним звичаєм, була засватана за людину тієї ж професії, що і її батько, бо класичний національний напій сам по собі мав суспільне значення і вимагав підтримки таких традицій. Але після того як здоровенного пивовара було несподівано звіяно гнилою гарячкою, вдова раптово знайшла необмежену свободу і самостійність. До цього часу вона вже стала цілком зрілою людиною. Її було обдаровано тією надзвичайною красою, що зустрічається рідко, але зате буває досконалою, і в той же час її надихала внутрішня потреба в гармонійному існуванні; тому вона насамперед обмежила своє життя необтяжливими і все ж міцними рамками, відмовившись од усяких устремлінь, можна навіть сказати – відмовившись від усілякої суєти. Так вона могла уникнути поспішних рішень, які завжди сповнені каяттям, і все ж зберігала можливість вирішального вибору, коли настане для цього час.

Із появою Еріксона час цей неждано настав. Угадавши це, чи, може, вже підготовлена передчуттям, Розалія не упустила нагоди і діяла неквапливо та обачно. Вона почала час від часу звертатися до Еріксона за порадами, запрошуючи його для таких розмов до себе. Це виходило абсолютно природно, позаяк вона і справді мала намір змінити випадкову та строкату обстановку свого будинку, зробивши її і простішою, і в той же час багатшою, та поліпшити упорядкування всієї садиби. З таємною радістю помічала вона спокійну впевненість у повідомленнях і порадах Еріксона. При цьому він здавався їй цілком на своєму місці, коли доцільно розпоряджався коштами та приміщеннями. Від неї не втаїлося, що він із хорошої сім’ї й отримав гарне виховання: Розалія судила про це на підставі спілкування з ним, і крок за кроком зміцнювався її намір зловити ведмедя, яким її саму вже було спіймано.