Готфрид Келлер - Зелений Генріх

За цими широкими аркушами, один із яких, на зразок куліси, частиною ховався за інший аркуш, біля стіни стояв, підносячись над ними, третій, розпочатий таким же способом, але ще не у фарбах. Оточений могутніми розлогими липами, по косогору тулилося, прозираючи між стовбурами та верхівками дерев, містечко. Воно являло собою тісне стовпище численних башт, будинків із крутими фронтонами, готичних шпилів, зубців і балконів. Погляд проникав у вузькі, криві, з’єднані між собою сходами вулички, на маленькі площі з фонтанами і крізь дзвіниці монастиря, за якими тяглися світлі літні хмари; вони виднілися також і позаду відкритих питних альтанок, які вирізнялися на тлі неба, де веселилися чоловічки, – багатьох із них я намалював сам. Це дивовижне місто було побудоване мною за допомогою одного архітектурного альбому, і я нагромадив форми романського та готичного стилів, створивши незвичайну й навряд чи правдоподібну строкатість; при цьому я зазначив хронологію виникнення будівель, надавши замку і нижньої частини церкви вигляд найбільш глибокої старовини. Високо піднятий горизонт простягався над липами і замикав широкий простір з мизами, млинами, гаями і – в похмурому затіненому кутку – місцем страт.

Попереду з відчинених воріт мало виїжджати через підйомний міст середньовічне весілля, якому належало зустрітись із загоном озброєної міської варти, що в’їжджала. Цю штовханину людських фігур я додав в усних поясненнях, оскільки поки що для неї було тільки приготовлено місце.

– Чудово! – сказав Люс. – Вигадати набір аксесуарів – це найлегша справа! До того ж ваше місто пломеніє в мерзенному малиновому сиропі цієї зорі, як палаюча Троя! А втім, ось що: нехай усі ці стіни будуть із рожевого пісковця. На тлі ваших гігантських дерев і в поєднанні з блискучими білими хмарами це дасть своєрідний ефект! Ну, а це що таке?

Він мав на увазі притулений до стіни менший картон, що був виконаний у похмурих тонах і зображав мою батьківщину в епоху переселення народів. По знайомих рельєфах місцевості тяглися на різній висоті незаймані ліси; вдалині, між ярами, рухався загін воїнів, а на одній із гірських вершин диміла римська сторожова вежа. Але Люс уже повернув до себе інший начерк, який являв, якщо можна так висловитися, геологічний ландшафт. Крізь більш нові формації, що їх можна було розрізнити, як описано в підручниках, прориваються короноподібні первісні гори, які прагнуть злитися з більш молодими і утворити спільну мальовничу лінію. Жодне дерево або кущ не оживляє жорсткої, похмурої пустелі. Тільки денне світло вносить деяке життя, борючись із похмурою тінню грозової хмари, що залягла на найвищій вершині. Серед каменів працює Мойсей, виготовляючи, за велінням Бога, скрижалі для десяти заповідей, які потрібно було накреслити вдруге, після того як перші скрижалі було розбито.

За гігантським чоловіком, який у глибокій зосередженості схилив коліна перед скрижалями, незримо для нього стоїть на гранітній брилі дитя Ісус, без одягу, і так само зосереджено стежить за могутнім каменярем. Оскільки це був лише перший начерк, я створив ці фігури сам, у міру своїх сил, що ще більш наблизило їх до епохи земних катаклізмів. Помітивши рогоподібні промені, якими було наділено Мойсея, і німб навколо голівки дитини, Люс, до мого задоволення, відразу ж розгадав тему, але тут же вигукнув:

– Ось де ключ! Отже, ми маємо перед собою спіритуаліста, людину, що створює світ із нічого! Ви, ймовірно, віруєте в Бога?

– Звичайно! – відповів я, бажаючи дізнатися, куди він хилить. Але Еріксон перебив нас, звернувшись до Люса:

– Дорогий друже! Навіщо так утруднювати себе? Навіщо при кожному випадку викорчовувати Господа Бога? Справді ж, вам це завдає не менше клопоту, ніж найзапеклішому фанатику – запровадження релігії.

– Тихіше, індиферентисте! – зупинив його Люс і вів далі: – Тепер усе ясно! Ви хочете покладатися не так на природу, а тільки на дух, бо дух творить чудеса і не працює! Спіритуалізм – це боязнь праці, що випливає з недостатньо глибокого розуміння явищ і усталеного досвіду. Він хоче замінити старанність справжнього життя чудотворством і робити з каменів хліб, замість того щоб орати, сіяти, чекати зростання колосся, жати, молотити, молоти і пекти. Вимучування уявного, штучного, алегоричного світу, народжуваного самою лише силою уяви, в обхід матері-природи, і є не що інше, як боязнь праці. І якщо романтики й усякі алегористи цілий день пишуть, складають, малюють і брязкають, то все це тільки лінощі в порівнянні з тією діяльністю, яку присвячено необхідному та закономірному вирощуванню плодів. Усяка творчість на основі необхідного – це життя та праця, які самі себе поглинають, подібно до того, як у цвітінні вже таїться загибель; таке цвітіння – істинна праця та справжня старанність; навіть проста троянда мусить з ранку до вечора бадьоро цьому віддаватися всім своїм єством, і нагорода їй – в’янення. Зате вона була справжньою трояндою!