Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Через місяць я отримав від Ремера з Парижа такого листа:

«Дорогий юний друже!

Маю послати вам звісточку про себе, бо схильний вважати, що і надалі можу розраховувати на вашу увагу та дружбу. Адже вам я завдячую моїм остаточним звільненням і знайденою владою. Завдяки вашому посередництву, коли ви зажадали у мене назад гроші (про них я не забув, але хотів повернути їх за більш сприятливих для мене обставин), я нарешті в’їхав у палац моїх батьків і можу віддатися моєму істинному призначенню! Втім, це далося нелегко. Ту суму, про яку йдеться, я мав намір використати для мого первісного перебування тут. Але після того як ви зажадали її назад, у мене, за вирахуванням дорожніх витрат, залишився всього один франк, із яким я і вийшов з контори поштових диліжансів. Лив сильний дощ, і тому я витратив згаданий франк на поїздку в ломбард, де заклав свої валізи. Незабаром я був змушений продати мої колекції лахмітникові за дріб’язок, і лише тоді нарешті, коли я щасливо звільнився від маски художника, від усієї мішури мистецтва і коли я, голодний, нишпорив по вулицях без даху над головою, без одягу, але радіючи від усвідомлення свободи, мене знайшли вірні слуги мого найяснішого дому та врочисто повели в моє житло! Все ж за мною ще іноді стежать, і я користуюся наданою нагодою, щоб надіслати вам ці рядки. Ви стали мені дорогим, і я задумав дещо для вас небезінтересне! Поки ж прийміть мою подяку за викликані вами сприятливі обставини в моїй долі! Нехай увійдуть вам у душу всі нещастя землі, юний герою! Нехай голод, підозри і недовіра пестять вас, і нехай невдача ділить із вами стіл і ліжко. Як уважних пажів, шлю вам свої вічні прокляття, а поки що честь маю бути прихильним до вас другом.

Пишу нашвидкуруч, я дуже зайнятий!»

Лише згодом я дізнався, що Ремер потрапив у Франції до будинку для божевільних, і більше про нього не було чути. Як це сталося, більш-менш зрозуміло з наведеного вище листа. На мою матір, од якої я це приховав, не могло впасти ніякої провини, – всяка жінка з турботи про своїх близьких стає бездушною та нещадною до всього іншого світу. Але ж я якраз у цей час вважав себе хорошим і сповненим вищих прагнень! Тепер лиш я зрозумів, яку диявольську штуку проробив. Я не брехав, що не зводив наклепи, що не обдурював і не крав, як, бувало, в дитинстві, але під видимістю зовнішньої правоти був невдячний, несправедливий і жорстокосердий. Я міг без кінця твердити собі, що наша вимога було всього лише простим проханням про повернення позики, що про це клопоче всякий і що ні мати, ні я силою нічого не відбирали; я міг без кінця запевняти себе, що на помилках вчаться і що таку несправедливість, яку люди частіше і найлегше здійснюють, найкраще можна зрозуміти на власному досвіді, щоб потім уникати; я міг також умовляти себе, що моя поведінка була викликана характером і долею Ремера і що без цієї пригоди кінець був би для нього точно таким же, – усе це не рятувало мене від найболючіших докорів совісті й від почуття сорому, що пригнічували мене кожного разу, як образ Ремера поставав переді мною. Хоч я і проклинав світ, який вважає такі дії розумними та правильними (бо найпорядніші люди вітали нас із отриманням наших грошей), проте вся провина лягала на мене одного, – я розумів це, коли думав про ту записку, яку настрочив без усяких зусиль, немов це було для мене найлегшою справою. Мені скоро мало виповнитися вісімнадцять, і я лише тепер помітив, як спокійно і вільно жив цілих шість років із часів своїх хлоп’ячих гріхів і випробувань! І раптом такий мерзенний вчинок! Коли я при цьому ще згадував, що колись у несподіваній появі Ремера вбачав небесну волю, я не знав, чи слід мені сміятися, чи плакати з приводу тієї подяки, якій я за це відплатив. Зловісного листа Ремера я не наважувався спалити, але боявся і зберігати й то ховав його далеко під усяким мотлохом, то знову витягав і клав до найдорожчих для мене паперів; навіть тепер, коли він потрапляє мені на очі, я перекладаю його з місця на місце; так цей лист усе ще продовжує свої поневіряння.

Я переживав цей проступок тим сильніше, що, бажаючи бути в снах і фантазіях Анни чистим і гарним, усю зиму вів пуританський спосіб життя і ретельно стежив не тільки за своєю поведінкою, а й за своїми думками і прагнув бути як скельце, що в будь-яку мить, коли не подивишся в нього, є прозорим і ясним. Скільки сюди домішувалося хизування та самовдоволення, стало мені зрозуміло тільки тепер, під час цього важкого потрясіння, і мої самозвинувачення стали ще гіршими від усвідомлення моєї дурості й марнославства.