Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Хоча я недовірливо хитав головою, все ж мене пронизав легкий трепет, і дивна пелена відчуженості огорнула образ Анни, що витав перед моїм внутрішнім зором. І майже в ту ж мить мені здалося, що вона зараз має бачити мене наодинці з Юдіф. Це мене налякало, і я озирнувся навколо. Туман розсіювався, крізь його сріблясту вуаль уже проглядало блакитне небо, окремі сонячні промені, мерехтячи, лягали на вологі гілки та запалювали іскрами краплі, що падали з них. Уже прослизнула повз нас блакитна тінь якогось перехожого, і нарешті прозоре світло прорвалося скрізь, оточило нас і відкинуло наші тіні на траву, що матово сяяла в променях сонця.

Я поквапився піти і в оселі дядька почув підтвердження того, що мені повідомила Юдіф. Я сидів у затишному, сповненому життя будинку і, заспокоєний дружньою бесідою, знову недовірливо усміхався. Мене тішило, що мої двоюрідні брати теж не надавали значення таким чуткам. І все ж у мене залишилось якесь мішане відчуття, бо навіть схильність до таких явищ, зазіхання на них здавалися мені самовпевненістю, яку я, щоправда, ніяк не міг приписати моїй милій Анні, але зате приписував тій чужій і небажаній мені істоті, що мовби проникла в неї та її обплутала. Тому ввечері, повернувшись додому, я підійшов до неї з деякою боязкістю, яка, одначе, швидко розсіялася в її присутності, й коли тепер вона сама при батькові тихенько заговорила про якийсь сон, бачений нею кілька днів тому, і я, таким чином, зауважив, що вона схильна поділитися зі мною уявною своєю таємницею, я зараз же повірив милій дівчині: вона ще більш піднеслася в моїй думці, й я визнав її тим більш чарівною, чим більш наполегливо колись у цьому сумнівався.

Залишившись на самоті, я знову почав замислюватися над цим; мені згадалися деякі статті, в яких не передбачалося нічого чудесного та надприродного й тільки вказувалося на ще не досліджені галузі та властивості людської природи; та й сам я після зрілого міркування мусив визнати можливість прихованих зв’язків і законів, якщо не бажав поставити в смішне становище мою найбільшу «можливість», милого Боженька, і вигнати його в пустелю самотності.

Коли я вже лежав у постелі, ці думки набували ясності, а я подумав про невинність і чесність Анни, – цих її якостей теж не можна було не взяти до уваги. І ледь це усвідомлення опанувало мене, я смиренно витягнувся, елегантно схрестив руки на грудях і набув, таким чином, досить штучного ідеального положення, щоб з’явитися з честю, якщо погляд духовиди Анни ненароком упаде на мене. Одначе, засинаючи, я непомітно для себе незабаром змінив цю незвичайну позу і вранці з прикрістю побачив, що згорнувся найзручнішим і прозаїчним чином.

Я стрепенувся і, подібно до того як уранці миють обличчя та руки, немов умив обличчя та руки своєї душі; тепер я тримався зібрано та обережно, прагнучи керувати своїми думками та бути в будь-яку мить чесним і чистим. Таким я постав перед Анною, і біля неї таке очищене і святкове буття було мені легким, позаяк в її присутності ніяке інше, власне, і не було можливим. Ранкові години пішли своєю чергою, як учора, туман щільною стіною стояв за вікнами і, здавалося, кликав мене з дому. І якщо тепер мене опанувало неспокійне бажання побачити Юдіф, це не було безмежною непостійністю та слабкістю, а скоріше виникало з невинної вдячності, що спонукає мене виявити чарівній жінці увагу за її прихильність до мене. Після тієї нічим не підготовленої та неприхованої радості, яку вона вчора виявила, коли несподівано побачила мене перед собою, я дійсно міг уявити сердечну прихильність з її боку до мене. І я вважав, що можу без особливих вагань говорити їй, що вона мені подобається, бо, хоч як дивно, я не помічав при цьому ніякої шкоди для моїх почуттів до Анни і не усвідомлював, що запевнення це було викликане лише бажанням стиснути в своїх обіймах Юдіф. Крім того, я розглядав свої відвідини як хороший випадок виявити самовладання і в найнебезпечнішій ситуації поводитися так, аби не боятися, що зрадницький сон покаже мене Анні.

Підкріплюючи себе такими софізмами, я вийшов, попередньо кинувши боязкий погляд на Анну, але не помітивши в неї й тіні сумніву. За дверима будинку я знову забарився, але потім безпомилково знайшов дорогу до саду Юдіфі. Господиню ж мені довелося деякий час шукати, позаяк, побачивши мене біля входу, вона сховалася, почала перебігати в клубах туману з місця на місце і сама заблукала настільки, що, нарешті, зупинилась і почала тихенько мене окликати, поки я не знайшов її. Ми обоє зробили мимовільний рух, щоб обійнятись, але стримались і тільки подали одне одному руки. Вона все ще була зайнята збиранням яблук, але тільки кращих сортів – тих, що росли на невеликих деревцях. Решту вона продавала, дозволяючи самим покупцям знімати їх із гілок. Я допоміг їй нарвати повну корзину і залазив на ті дерева, де їй було не дотягнутися. З пустощів я виліз так високо на саму крону високої яблуні, що зник у тумані. Юдіф знизу запитала, чи подобається вона мені, і я, як із хмар, кинув своє «так».