Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Ритм цього гудіння був настільки заразливий, що я приєднався до них, щасливий тим, що можу підспівувати насмішникам: «Гм! Гм! – Гм! Гм! Гм!» У нашій ледь освітленій маленькій залі стало тихо й урочисто, і ми з комічною врочистістю, яка нас добряче тішила, виводили й далі цей дивний наспів. Юдіф голосно розреготалася.

– Ех ви, шибеники! – вигукнула вона.

І у відповідь ми теж вибухнули реготом.

Але лисий брат уважно озирнувся, ніби ненароком витягнув із ряси найголоснішого насмішника якийсь аркуш і врочисто прочитав вголос його заголовок: «Християнський тижневик – консервативна газета для народу». Тепер дотепи посипалися на насмішника, для якого консерватизм був дошкульним місцем, – він не вмів ні пояснити, ні захистити його. Це слово тільки віднедавна набуло поширення, але під його прапори вже стікалися деякі люди, які ще недавно жили мов у тумані. Лисий звернувся до «консерватора», щоб той нарешті пояснив, що, власне, він має на увазі під консерватизмом. Той хотів було удати, що сприймає питання всерйоз, і з напускною поважністю заявив, що зараз не час займатися політичними розмовами. Але тут інший брат милосердя крикнув:

– Пояснення треба шукати в раю! Ще коли Адам давав тваринам клички, серед них була одна, яка задумливо махала вухами й говорила, що вона тримається консервативних поглядів, але не могла пояснити чому. І тоді Адам сказав: «Ти називатимешся ослом!»

Роздратований «консерватор» заходився викладати свої політичні переконання, що являли собою його нав’язливу ідею, і взявся паплюжити радикалізм і радикалів, винних, на його думку, в тому, що вино у нас стало кислим і все ж таки подорожчало. Якщо, заявив він, ти хочеш випити склянку солодкого та дешевого вина, то добути його можна тільки у віддалених господарствах, де зберігаються давні добрі звичаї й куди забралися наші славні старі, рятуючись від суєтного світу.

– Дудліть, – кричав він, – радикальне пійло у ваших знаменитих корчмарів – політиканів! А я буду триматися старовини!

Оскільки в його докорах містилася певна частка істини, то троє інших обурились, назвали «консерватора» наклепником і почали йому доводити, що, якби не було радикалів, він сидів би зовсім без вина, як хорошого, так і поганого, що він сам, як прислужник консерваторів, нікому не потрібен, а «славні старі» прогнали б його стусанами в зад, замість того щоб пригощати його витриманим вином у нагороду за прозелітизм. Ця заява спричинила люту битву, під час якої супротивні сторони розвінчували принципи, вчинки і партійних вождів, і один одного в таких своєрідних висловах, порівняннях і зворотах мови, яких не міг би придумати і найдосвідченіший драматург, що створює народні сцени. Важко було навіть записати за ними їхні промови та репліки, настільки легко, швидко, блискавично народжувалися дотепи, твердження та заперечення – то справедливі, то злісно вигадані, але завжди уґрунтовані оцінками певних обставин та осіб. З цього словесного поєдинку, звісно, не можна було почерпнути передову статтю для газети чи полемічну промову, але, стежачи за цим турніром, можна було переконатися в тому, на яку рішучу та ділову критику здатний народ і як помиляються ті, хто, в сумнівних цілях волаючи з трибуни до «чесного, доброго народу», вдається до помилкового пафосу та награної наївності. Навіть зовнішні ознаки, звички та фізичні вади видатних діячів було поставлено в нерозривний зв’язок із їх словами та вчинками, так що ці діячі перетворювалися мовби в неминучий наслідок свого зовнішнього вигляду, а наші сперечальники, які не проходили ніяких наук, але обдаровані неабиякою уявою, могли здатися завзятими фізіономістами. Багато високоповажних мужів було перетворено на смішні та безглузді страшила, і зроблено це було гак картинно, що якби після цього хто-небудь узяв їх під захист, він би тільки ще більше їх принизив.

Тут був зовсім інший світ, ніж той, у якому я перебував у вчителя. Але й тут я відчував себе як удома і жадібно вбирав у свою пам’ять міцні слова та грубі звороти мови, іронічні репліки та дикі вигуки, запам’ятовуючи все це настільки ж благоговійно, як і ретельно продумані, спокійні слова вчителя. Мені здавалося, що там я – одна людина, а тут – зовсім інша і все-таки та ж сама. Я радів тому, що життя відкривало переді мною одну сторінку за одною, і я пишався тим, що ці веселі люди вважають мене, як мені здавалося, цілком гідним свого товариства та не стримують переді мною своїх жартів. Із задоволенням думав я про мої майбутні суперечки з батьком Анни, про те, як серйозно і пристойно я з ним дискутуватиму, володіючи, одначе, й іншими прийомами полеміки, бо я вважав для себе дуже важливим бути допущеним в усі верстви суспільства, з усіма познайомитись і все дізнатися.