Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Із настанням ночі голосніше звучали жіночі голоси. Літні люди розійшлися по домівках, одружені чоловіки зібралися разом і розбрелися по своїх звичних корчмах, – і тут дівчата почали все сміливіше встановлювати своє панування. Спочатку вони реготали, збираючись у гурти, потім усе пішло своєю чергою – натовп розбився на парочки, і кожна з них поводилася на свій манер, ховаючись або показуючись відкрито. Коли ж, догоряючи, завалилося багаття, натовп почав розсипатися, народ великими і дрібними групами рушив у бік містечка, де в ратуші та декількох корчмах його зустрічали звуки труб і скрипок. Я довго тинявся в натовпі й нарешті всівся біля решток багаття, навколо якого хвацько витанцьовували кілька хлопчаків, а з ними ті самі суб’єкти, які вдень танцювали в масках на площі й тепер вирішили скористатися безкоштовним задоволенням. У сорочках, які розвівалися за вітром, і високих паперових шапках вони здавалися привидами, що вилетіли з руїн старого замку. Деякі з них підраховували монетки, які їм удалося зібрати, інші намагалися витягти з вогню обвуглене поліно, а одного з них, який виробляв найнеймовірніші стрибки, я сприйняв було за молодого вітрогона, але він, знявши маску, виявився білим як лунь дідком, який метушливими рухами почав витягати із залишків багаття тліючу соснову колоду.

Нарешті я наситився цим видовищем і повільно пішов геть, роздумуючи над тим, чи повернутися додому, чи вирушити в містечко. Плащ, шпага й арбалет давно вже обтяжували мене, я взяв усе це під пахву і швидко спустився з височини. Коли я біг униз, то раптом відчув себе таким же бадьорим і життєрадісним, яким був рано-вранці, і чимдалі я йшов, тим сильніше відчував зухвале бажання хоч разок прогуляти всю ніч безперервно, і одночасно мене мучила думка про те, що я так легко відпустив Анну. Мені здавалося, що я вже достатньо дорослий чоловік, аби провести з коханою цілу ніч під звуки танцю, дзвін келихів і веселий сміх. Я дорікав собі за те, що, виявившись таким незграбним і слабкодухим, упустив нагоду, що випала мені, й тішив себе марнославною думкою, що Анна переживає ті ж почуття, не може заснути (була вже десята година) і сумує за мною.

Так я непомітно добрався до містечка, де всюди гриміла музика, і коли я зайшов до якоїсь переповненої зали, де весело кружляли юні пари, серце моє билося прискорено, а кров несамовито клекотіла. Я не думав про те, що ми, напевно, єдині шістнадцятирічні підлітки, які брали участь у сьогоднішньому святі, й ще менше думав я про те, що наші з Анною сьогоднішні переживання були безкінечно прекрасніші всього, чим насолоджувалася тут ця галаслива молодь, і що самих тільки спогадів про цей день було цілком достатньо для того, щоб я відчував себе багатим і щасливим. Я жадібно спостерігав за тим, як веселилися повнолітні, заручені й одружені молоді люди, мені хотілось їх наслідувати, і при цьому я навіть не замислювався над тим, що якби Анна дійсно опинилася біля мене, мою хвалькувату кров негайно ж було б приборкано. Мені, звісно, не робить честі, що тільки її фізична присутність повертала мої почуття й думки до скромності та шляхетності. Втім, у мене було трохи часу для роздумів. Мої двоюрідні брати і знайомі, які вважали, що я десь заблукав, вітали мене найпривітнішим чином; я швидко втягнувся у вир веселощів, забув і самого себе, і свої прикрощі та заходився танцювати з усіма моїми трьома кузинами поспіль. Я все більше збуджувавсь, але справжньої радості не відчував. Ці веселощі, що супроводжувалися таким шумом і так захоплювали всіх, здавалися мені недостатніми. Всі молоді люди навколо мене сяяли від захоплення, але мені все, що відбувалось, уявлялося блідим мерехтінням у порівнянні з тим блиском, якого жадала моя уява. Я неспокійно походжав по кімнатах навколо танцювальної зали, поки в одній із них мене не зупинила компанія хлопців – вони пили пурпурно-червоне вино та співали пісні. «Ось тут, – подумалося мені, – я знайду своє блаженство». Я пив прохолодне вино, колір якого так пестив мій погляд, і взявся самозабутньо співати. Щойно закінчивши одну пісню, я вже заспівував іншу, задихаючись од швидкого темпу та напружуючи голос у найбільш виразних місцях, так що він перекривав голоси всіх присутніх. Здивовані тим, що міський тишко може пити більше за них і горлати пісні, хлопці вирішили не відставати. Ми вступили в змагання; я все співав і співав, та так захопився, що тільки під час якоїсь хороводної, коли мені на мить довелося замовкнути, помітив, як мої кузини, заглядаючи в прочинені двері, з подивом спостерігають за мною в усьому моєму блиску. Вони сміялися, докірливо похитували головами, бо я покинув їх товариство, і кликали мене знову танцювати. Але тут, із моїми товаришами по чарці, я відчував себе справжнім дорослим чоловіком, – зовсім як у дитинстві, коли я хлопчиськом розігрував із себе забіяку. Коли ж дехто з них знову почав поглядати на дівчат, я разом із двома бешкетниками вибіг на вулицю, і втрьох ми подалися по місту. Взявшись під руки, ми мчали по вулицях, – я і двоє здоровенних селянських хлопців. Ми вигукували забіякуваті слова, кричали, співали, відчуваючи ту відчайдушну радість, яка виникає, коли в одну веселу компанію об’єднуються зовсім різні люди.