Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Однак у першому ж танцювальному закладі, куди ми завернули по дорозі, я втратив своїх супутників, які знайшли, мабуть, тут те, що шукали; тепер я був сам, але продовжував невтомно бігати з кімнати в кімнату. Я поглядав на всі боки, швидко парирував різні дотепи, що сипалися на мене, поки не забрів до невеликої зали, де за круглим столом сиділи четверо братів милосердя. Двоє вже відокремилися від інших і кудись зникли. За сьогоднішній день ці чотири брати напивалися вже втретє і перебували в тому млявому стані, коли запеклим п’яницям уже все на світі байдуже, коли вони відпускають сумнівні жарти й допивають своє вино з виглядом цілковитої до нього байдужості – нехай, мовляв, ллється, – а все-таки не дадуть і краплі пролитися марно.

За тим же столом, але на деякій відстані від них сиділа Юдіф, якій брати милосердя відповідно до звичаю запропонували келих вина. Вона, мабуть, провела в самоті весь святковий день і тепер розважалася тим, що спритно повертала цим панам їхні жарти і двозначні дотепи, тримаючи їх на чималій відстані, для чого були потрібні чимала винахідливість і сила. Вона сиділа в лінивій позі, відкинувшись на спинку стільця, і, повернувшись впівоберта, байдуже кидала в сторону братів милосердя злі та влучні зауваження. Ченці відклеїли свої фальшиві бороди та змили фарбу з носів. Тільки старший, що мав значну лисину та палаючий ніс, не міг змити з обличчя цей природний червоний колір. Він був найбільший нероба з них усіх і, коли я хотів пройти повз нього, крикнув мені:

– Гей, молокососе! Куди йдеш?

Я зупинився й зауважив:

– Милий друже, ви забули стерти кіновар із вашого носа, за прикладом інших братів! Поспішаю звернути на це вашу увагу, щоб ви часом не вимазали червоним вашої подушки.

Веселий сміх решти відразу ж відкрив мені дорогу до їх столу. Я присів і випив склянку вина, після чого вони сказали:

– А знаєте, цей суб’єкт таки вважав за потрібне сьогодні підфарбувати собі носа для вистави!

– Це, справді, настільки ж безглуздо, як підфарбовувати троянду! – відповів я братам.

– Ще того гірше, – зауважив один з них, – адже підфарбовувати троянду – значить покращувати Боже творіння. Але Бог милостивий, він простить! А ось фарбувати червоний ніс – це означає знущатися над чортом, а чорт не прощає!

І розмова пішла далі в тому ж руслі. Вони почали обмінюватися жартами щодо його лисини, але тут я від них далеко відстав, – вони відпустили з цього приводу не менше двадцяти різних дотепів, що збуджують в уяві найжахливіші картини, – кожен із братів прагнув перевершити іншого в несподіваності й сміливості образів і висловів. Юдіф сміялася, слухаючи, як ці шалапути тепер паплюжать один одного, але тим часом лисий брат вирішив врятуватися з-під вогню дотепів і спробував перенести його на Юдіф. Вона була в скромній коричневій сукні, й на грудях її з’єднувалися кінці білої хусточки; над ними здіймалася красива шия, яку обвивав тоненький золотий ланцюжок. Інших прикрас на ній не було, якщо не брати до уваги пишної крони каштанового волосся. Лисий брат милосердя підморгнув і заспівав, дивлячись на неї:

Юдіф швидко відгукнулася:

– Щоб ви залишили в спокої мою білосніжну шию, я вам теж заспіваю пісню про щось біле.

Але вона не заспівала, а мовила своїм мелодійним голосом:

Мати Юдіфі недавно померла, а сама вона щойно виграла на якийсь іноземний лотерейний квиток кілька тисяч гульденів, – від нудьги вона займалася такими речами. Тепер Юдіф більше ніж будь-коли являла собою ласий шматочок для різних шахраїв, і лисий брат, якому вона зі сміхом вже кілька разів давала в борг різні суми, уявив було штурмом узяти її серце. Йому не пощастило, вона з таким же точно сміхом відмовила йому. Але пісенька Юдіфі натякала, мабуть, на деякі особливі обставини, що супроводжували його невдале сватання. В інших братів, як видно втаємничених у ці обставини, заблищали очі, й вони взялися гудіти на низьких нотах, насилу стримуючись од сміху: