Готфрид Келлер - Зелений Генріх

І все ж він не був незалежною людиною. Нащадок багатої сім’ї, яка розтринькала весь статок, в юності сам неабиякий гуляка, він, порозумнішавши, повернувся з чужих країв якраз у той самий час, коли батьківський будинок стояв на межі цілковитого розорення. Таким чином, молода людина виявилася змушеною відразу ж шукати собі службу і з часом, зазнавши чимало суворих випробувань і змін, стала однією з тих, хто без служби виявляється вбогим, інакше кажучи – професійним урядовцем. Разом з тим лісоторговець по праву вважався рятівником честі того середовища, що зганьбило само себе, до якого він належав. Перший крок у напрямку до чиновної кар’єри він зробив у молодості, спонукуваний нуждою, а коли потім уже не міг змінити своєї долі, він принаймні вів свої справи з гідністю і неабияким розумом. Учитель, відгукуючись про нього, зазвичай говорив, що він належить до тих рідкісних людей, які, керуючи іншими, набувають мудрості.

Одначе вся його мудрість не могла привести до взаєморозуміння лісоторговця та корчмаря, а це було йому необхідно, щоб повідомити владі рішення, яке однаково задовольняє всіх, про те, де будувати нову дорогу. Кожен з них уперто відстоював свою вигоду. Лісоторговець посилався на доводи розуму, говорив, що в наш час не може бути двох думок при виборі між прямою лінією, що йде по низині, й зиґзаґоподібної, що йде в горах; так він видимістю здорового глузду прикривав свою вигоду, зауважуючи при цьому, що, як представник виборної влади, допоможе інстанціям розібратися в цій справі. Корчмар заявив прямо, що він має заслуги перед державою і що він хотів би бачити, як це будинок його предків зрівняють із землею! Спуститися з височини в сиру долину, оселитися біля самої води, як видра, – ні, краще нехай його не вмовляють! Нагорі сухо та сонячно; там він народився, там і залишиться! На це його противник заперечив, усміхаючись: хай робить що хоче, йому ніхто не перешкодить, – нехай живе і мріє про свободу, будучи рабом своїх забобонів. Інші, сказав він, воліють справді бути вільними і гуляти там, де їм заманеться.

Стриманість уже почала було покидати сперечальників, і з обох боків почулися слова на кшталт: «Упертість! Корисливість!» – але тут за Теллем з’явилася весела юрма, – тепер йому належало стрибнути з корабля на скелю і застрелити Геслера. Ще не охолонувши від роздратування, підвівся він зі свого місця, інші вийшли за ним слідом, і тільки Анна з батьком та я залишилися за столом. Уся ця розмова справила на мене болісне враження. Особливо засмутив мене корчмар своїм таким відвертим захистом особистої вигоди, – і це в такий день і в костюмі народного героя! Такі особисті інтереси в суспільній справі, за які люто боролись усі шановані люди, виставляючи свої заслуги та достоїнства, – все це абсолютно суперечило тому уявленню про неупередженість держави, яке жило в мені та яке я собі склав, читаючи про життя великих державних діячів. Свою думку я гаряче висловив батькові Анни і додав притому, що я, здається, скоро погоджуся з докорами в дріб’язковості, користолюбності й бездушності, які часом кидають швейцарцям. Учитель дещо пом’якшив мою хулу і закликав мене виявляти терпимість до людських нахилів, які кидають тінь і на цих, цілком добропорядних людей. Одначе, зауважив він, не можна заперечувати, що наша волелюбність іще часто не більше ніж жалюгідний недоносок, що мужам прогресу в нас бракує істинної релігійності, яка вносить у складне політичне життя бадьору, благочестиву, велелюбну жвавість розуму, що породжена душевною довірою до Бога і виховує в людях справжню жертовність, яка єдино уможливлює повну свободу та жвавість тіла і душі. Якби наші працьовиті мужі хоч раз усвідомили, що в Євангелії проповідується не така більш прекрасна свобода, ніж та, за яку ратував лісоторговець, то заняття політикою набуло б дійсно чималого значення та принесло нарешті зрілі плоди. Тільки я зібрався з усією рішучістю заперечити вчителю, як хтось поплескав мене по плечу, – я обернувся й побачив штатгальтера, що стоїть позаду нас, він ласкаво сказав мені:

– Хоча я і не вважаю, що в порядній республіці слід приділяти багато уваги думкам молоді, поки люди похилого віку ще не втратили гостроти думки і не впали в дитинство, проте я хочу спробувати, молодий чоловіче, полегшити вашу скорботу, щоб те, про що ви дізнались і що так засмутило вас, не затьмарювало в ваших очах цей прекрасний день. До того ж ви навіть іще не досягли того юнацького віку, який я, власне, розумію, а позаяк ви вже вмієте так діяльно гудити, то ви, звичайно, вмієте так само діяльно вчитися. Насамперед я радію можливості знову підняти вашу повагу до обох мужів, які щойно покинули нас. Звісно, не всі люди однакові в нашій швейцарській вітчизні. Але щодо пана кантонального радника, як і щодо пана господаря корчми, ви можете бути впевнені: вони не тільки віддали б усе своє майно в разі небезпеки для країни, але кожен із них пожертвував би своє майно іншому, якби той потрапив у біду, – і це, повірте мені, було б зроблено так само рішуче й без вагань, як кожен із них захищав свій проект будівництва дороги. І зауважте собі на майбутнє: хто не вміє твердою рукою добувати і оберігати свою вигоду, той ніколи не буде в змозі допомогти своєму ближньому у відстоюванні його інтересів! Бо зауважте (і тут штатгальтер звернувся вже не стільки до мене, скільки до вчителя): є величезна відмінність між тим, коли ви добровільно піднесете або віддасте придбане та зароблене вами добро і коли ви ліниво випустите з рук те, що вам ніколи не належало, або те, що ви по дурості не зуміли захистити. У першому випадку ви розумно використовуєте добром набуту власність, у другому – розтринькуєте успадковане або знайдене багатство. Людина, яка завжди сповнена самовідданості, завжди м’якосерда, може вважатися хорошою, справедливою істотою, але до неї ніхто й ніколи не відчуватиме вдячності, ніхто ніколи не скаже про неї: «Ця людина принесла мені вигоду!» Бо вигоду, як уже сказано, може принести тільки той, хто її вміє здобувати й захищати. Там, де за вигоду борються люди, бадьорі духом, позбавлені святенництва, там, думається мені, панує здоров’я, а в нашому випадку запекла суперечка через вигоди – це, на мій погляд, ознака здоров’я. Там, де люди не хочуть вільно важити життям за свою користь і за свою власність, – там мені нічого робити, бо там нема чим підкріпитися, крім пісної жебрацької юшки з облуди, душевної благодаті й романтичної зіпсованості. Там усі виявляють самовідданість, бо там виноград для всіх занадто зелений, а лисячі хвости з кисло-солодким вилянням б’ються об худі боки. Що ж стосується думки іноземців (тут він знову звернувся більше до мене, ніж до вчителя), то ваші майбутні подорожі навчать вас менше звертати на неї уваги.