Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Трішки утішає мене те, що, як ви запевняєте, Дансені мене від цього сильніше любитиме. Але чи цілком ви в цьому упевнені? О, так, адже ви не обманювали б мене. Забавно, все ж таки, що люблю я Дансені, а тим часом із паном де Вальмоном… Але, як ви кажете, можливо, це на краще! Словом, там буде видно.

Я не дуже зрозуміла те, що ви мені говорите стосовно моєї манери писати. Здається, Дансені мої листи подобаються такими, які вони є. Однак я добре розумію, що не мушу нічого говорити йому про те, що у мене відбувається з паном де Вальмоном. Отже, із цього приводу не турбуйтеся.

Мама ще не говорила зі мною про заміжжя. Але я готова: коли вона заговорить, даю вам слово, що зумію збрехати, якщо вона захоче спіймати мене.

Прощавайте, мій добрий друже. Я дуже вам вдячна і обіцяю, що ніколи не забуду всієї вашої доброти до мене. Пора закінчувати: вже близько першої години, і пан де Вальмон скоро прийде.

Із замку ***, 10 жовтня 17…

Сили небесні, у мене вистачило душевних сил для страждання, дайте ж мені душевні сили для щастя. [64] «Нова Елоїза». Здається, саме так висловлюється чутливий Сен-Пре. [65] Сен-Пре – герой «Нової Елоїзи» Руссо. Природа обдарувала мене щедріше: я володію і тим і іншим буттям. Так, друже мій, я одночасно і дуже щасливий, і дуже нещасний. І позаяк ви користуєтеся моєю повною довірою, я розповім вам повість моїх страждань і моїх радощів.

Знайте ж, що моя невдячна святенниця до мене, як і раніше, сувора: я отримав назад четвертого свого листа. Можливо, не слід говорити – четвертого. Бо, коли я отримав назад першого, то відразу здогадався, що за цим підуть багато інших, і, не бажаючи витрачати марно часу, вирішив виливати свої нарікання в найзагальніших висловах і не ставити чисел, так що з другої пошти туди й сюди ходить один і той же лист, і міняється тільки конверт. Якщо спокусниця моя закінчить тим, чим зазвичай закінчують спокусниці, й одного прекрасного дня полагіднішає хоч би від утоми і залишить у себе моє послання, – тоді й настане час придивитися до того, як ідуть справи. Ви самі розумієте, що при цьому новому способі листування я не можу бути дуже добре поінформований.

Втім, я виявив, що непостійна ця особа змінила повірницю: в усякому разі я зміг переконатися, що з часу її від’їзду із замку не було доставлено від неї жодного листа пані де Воланж, але цілих два прийшло на ім’я старої де Розмонд. А оскільки та нічого нам про це не сказала, оскільки рота не розкриває з приводу своєї красуні , про яку раніше говорила без угаву, я зробив із цього висновок, що в повірниці потрапила саме вона. Припускаю, що ця велика зміна сталася, з одного боку, через потребу говорити про мене, а з іншого – через певний сором виявити перед пані де Воланж почуття, яке так довго заперечувалося. Боюся, що від цієї зміни я тільки програв, бо чим старіші жінки, тим вони жорсткіші та суворіші. Перша наговорила б їй, звичайно, більше поганого про мене, ця наговорить більше поганого про любов. А чутлива святенниця значно більше боїться почуття, ніж його предмета.

Для мене єдиний спосіб бути в курсі справи – це, як ви самі бачите, перехопити листування, що тримається в таємниці. Я вже послав відповідні розпорядження своєму єгерю і з дня на день чекаю їх виконання. Доти ж я можу діяти тільки навмання. Тому вже цілий тиждень я марно перебираю в думці всі відомі способи, – і ті, що містяться в романах, і ті, що зазначені в моїх секретних записках, – але не знаходжу жодного, відповідного до цих обставин і до характеру героїні. Трудність для мене не в тому, щоб до неї проникнути, хоч би навіть уночі, не в тому навіть, щоб приспати її та перетворити на нову Клариссу. Але вдаватися після більш ніж двох місяців турбот і зусиль до способів, мені абсолютно чужих! Рабськи тягнутися по чужих слідах і перемогти безславно!.. Ні, їй не мати втіх пороку разом зі славою доброчесності! [66] «Нова Елоїза». Мені мало мати її – я хочу, щоб вона мені віддалась. А для цього потрібно не тільки проникнути до неї, але досягти цього з її ж згоди, застати її на самоті й готову вислухати мене, а найголовніше – закрити їй очі на небезпеку, бо якщо вона її побачить, то зуміє або перемогти її, або померти. Але чим краще я уявляю собі, що саме слід робити, тим важче мені це виконувати. І навіть якщо ви знову знущатиметеся з мене, я все ж таки зізнаюся вам, що чим більше я займаюся цією справою, тим сильніше моя стурбованість.