Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Учора ввечері пані де Турвель не вечеряла, вона пила тільки чай.

Сьогодні вранці вона дуже рано подзвонила, звеліла негайно ж подати коней, і не було ще дев’ятої години, як вона слухала у фельянів обідню. [63] Тобто в паризькому монастирі, що дістав назву від абатства фельянів у Лангедоку, яке було відгалуженням суворого бенедиктинського братства. Під час французької революції, коли орден було ліквідовано, у приміщенні монастиря виник один із революційних клубів, що так і називався «Клуб фельянів». Хотіла також сповідуватись, але духівник її був відсутній; він повернеться тільки через тиждень або через десять днів. Мені здається, що і про це слід доповісти вашій милості.

Потім вона повернулася додому, поснідала, а згодом сіла щось писати і займалася цим близько години. Незабаром мені трапилася нагода зробити те, що так бажано було вашій милості: листи на пошту відніс я. Листів пані де Воланж не виявилось, але один я все ж посилаю вам, шановний пане, – лист панові президенту; мені здавалося, що він має бути найцікавішим. Був і лист на ім’я пані де Розмонд, але я подумав, що ви, ваша милість, завжди зможете прочитати його, якщо побажаєте, і тому відправив. Втім, вашій милості й без того все стане відомо, оскільки пані президентша написала й вам. Надалі я зможу отримувати всі листи, з якими побажає ознайомитися ваша милість. Бо слугам майже завжди їх передає мадемуазель Жюлі, а вона запевняє мене, що з симпатії до мене, а також до вашої милості залюбки зробить усе, що я захочу.

Вона навіть не захотіла брати грошей, які я їй запропонував. Але я гадаю, ви, ваша милосте, не відмовитеся зробити їй який-небудь подаруночок, і, якщо хочете, я без зусиль дізнаюся, що принесло б їй задоволення.

Сподіваюся, ви, ваша милосте, не скажете, що я недбайливо служу вам, і мені дуже хотілося б виправдатися від докорів, які ви зволили мені зробити. Якщо я не знав про від’їзд пані президентші, то саме з причини мого палкого бажання послужити вашій милості, – воно і змусило мене виїхати о третій годині після півночі, і я не зміг побачити мадемуазель Жюлі напередодні ввечері, як зазвичай, оскільки вирушив ночувати у флігель для приїжджої прислуги, щоб не розбудити нікого в замку.

Стосовно докору вашої милості щодо мого частого безгрошів’я, так воно відбувається через те, що, по-перше, я люблю, як ви самі зволите бачити, утримувати себе в чистоті, а по-друге, потрібно ж підтримувати честь лівреї, яку носиш. Я, звичайно, знаю, що мені слід би хоч трішки відкладати про чорний день, але я цілком покладаюся на щедрість вашої милості, як дуже доброго пана.

Стосовно ж того, щоб поступити на службу до пані де Турвель, залишаючись у той же час і на службі у вашої милості, то я сподіваюся, що ви, ваша милість, не вимагатимете цього від мене. У пані герцогині була зовсім інша справа, але вже зовсім не годиться мені носити ліврею суддівського дворянина, після того як я мав честь бути єгерем вашої милості. В усьому ж іншому ви, шановний пане, можете розпоряджатися тим, хто має честь перебувати з усією повагою і любов’ю покірним вашим слугою.

Ру Азолан, єгер.

Париж, 5 жовтня 17…,

одинадцята година вечора.

О, моя поблажлива матінко, яка я вам вдячна і який потрібний мені був ваш лист! Я читала і перечитувала його без кінця, не в силах від нього відірватися. Йому завдячую я єдиними, не такими вже обтяжливими хвилинами, які провела з часу від’їзду. Які ви добрі! Значить, мудрість і доброчесність можуть співчувати слабкості! Ви зглянулися над моїми стражданнями! О, якби ви їх знали!.. Вони нестерпні. Я гадала, що вже зазнала всіх мук любові, але найневимовніша мука, яку треба відчути, щоб мати про неї уявлення, – це розлучитися з коханою людиною, і розлучитися назавжди!.. Так, страждання, що гнітить мене тепер, поновиться завтра, триватиме все моє життя! Боже, яка я ще молода, скільки мені ще належить страждати!

Самій стати винуватицею свого нещастя, власними руками розривати собі серце і, зазнаючи цього нестерпного болю, щомиті відчувати, що його можна припинити одним тільки словом, але слово це – злочинне. Ах, друже мій!

Прийнявши таке обтяжливе для мене рішення піти від нього, я сподівалася, що розлука зміцнить мою мужність і сили. Але як я помилилася! Здається, вона замість цього остаточно їх знищить. Щоправда, мені доводилося сильніше боротись, але навіть коли я чинила опір, то не була позбавлена всього: я з ним іноді бачилася. Часто навіть не наважуючись підвести на нього очі, я відчувала, як його погляд пильно спрямований на мене. Так, друже мій, я його відчувала; здавалося, він зігрівав мені душу і, оминувши навіть мої очі, доходив все ж до мого серця. Тепер же в тяжкій моїй самотності, коли я розлучена з тим, хто мені всього дорожчий, коли я наодинці зі своїм горем, усі миті мого безрадісного існування насичені слізьми, і ніщо не пом’якшує їх гіркоти. Ніяка втіха не полегшує моїх жертв, а жертви, які я дотепер принесла, роблять тільки тяжчими ті, які мені залишилося ще принести.