Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Вважаю себе зобов’язаним попередити вас, віконте, що в Парижі вами вже починають цікавитися, що вашу відсутність помічено і про причину її вже здогадались. Учора я була на дуже багатолюдній званій вечері, і там цілком певно говорилося, що в селі вас затримує романтична нещасна любов; негайно ж на обличчях усіх чоловіків, які заздрять вашим успіхам, і всіх покинутих вами жінок відбилася радість. Послухайтеся моєї поради – не давайте утвердитися цим небезпечним чуткам і негайно приїжджайте, щоб своєю присутністю припинити їх.

Подумайте, якщо хоч раз буде порушено уявлення, що перед вами не можна встояти, ви незабаром побачите, що вам і дійсно почнуть набагато успішніше чинити опір, що суперники ваші теж втратять повагу до вас і наберуться сміливості для боротьби з вами, бо хто з них не уявляє, що він уже в усякому разі сильніший за доброчесність? Особливо ж подумайте гарненько, що безліч жінок, зв’язком із якими ви вихвалялися, але яких насправді не мали, прагнутимуть розвіяти оману товариства на свій рахунок, а інші зроблять усе, щоб його обдурити. Словом, будьте вже готові до того, що вас, можливо, почнуть так само недооцінювати, як досі переоцінювали.

Повертайтеся ж, віконте, не жертвуйте своєю славою дитячому капризу. З малою Воланж ви зробили все, як ми хотіли, а щодо вашої президентші, то вже, звичайно, залишаючись за десять льє від неї, ви її з голови не викинете. Чи, бува, не вважаєте ви, що вона кинеться за вами? Можливо, вона і думати про вас забула, а якщо і згадує, то лише для того, щоб порадіти вашому приниженню. Тут же принаймні ви зможете знайти нагоду із блиском виявити себе, чого вельми потребуєте. А якби ви стали чинити опір у бажанні продовжувати свою безглузду пригоду, то не бачу, чим повернення може вам зашкодити… – навіть навпаки.

Дійсно, якщо ваша президентша обожнює вас, про що ви мені так багато говорили, але що так мало доводили, – єдиною її втіхою, єдиною радістю має бути нині можливість розмовляти про вас, знати, що ви робите, що говорите, що думаєте, знати, зрештою, про вас усе до найменших подробиць. Усі ці дурниці набувають ваги через поневіряння, що їх зазнаєш. Це крихітки хліба, що впали з панського столу: той їх нехтує, але бідняк жадібно підбирає їх і поглинає. Так от, бідолаха-президентша і живиться тепер цими крихітками. І чим більше вона їх отримає, тим менше прагнутиме насититись рештою. До того ж відтоді, як ви знаєте, хто повірниця, ви можете не сумніватися, що в кожному листі від неї міститься щонайменше одна невелика проповідь, і всі повчання, здатні, на її думку, сприяти зміцненню цнотливості й підтримці доброчесності. [69] «Усього не передбачиш!» – комічна опера Монсіньї (1729–1817); лібрето Седена (1719–1797). Слова, наведені в тексті листа, не точна цитата, а виклад думки по пам’яті. Навіщо ж надавати одній засоби для захисту, а іншій – можливість шкодити вам?

Я не сказала б, що поділяю вашу думку відносно збитків, яких ви нібито зазнали від зміни повірниці. По-перше, пані де Воланж вас ненавидить, ненависть же завжди проникливіша та винахідливіша, ніж симпатія, а вся доброчесність вашої старої тітки не змусить її хоч би один-єдиний раз сказати що-небудь погане про улюбленого племінника, бо і доброчесності властиві слабкості. А по-друге, ваші страхи ґрунтуються на абсолютно невірному спостереженні.

Неправда, що чим жінки старші, тим вони жорсткіші та суворіші . Між сорока і п’ятдесятьма роками, коли жінки з відчаєм бачать, як в’яне їхнє обличчя і з люттю переконуються, що треба відмовитися від домагань і насолод, які їм іще такі дорогі, вони дійсно майже завжди стають жовчними ханжами. Цей тривалий проміжок часу їм потрібний для того, щоб примиритися з неминучістю великої жертви. Але як тільки жертву повністю принесено, вони поділяються на дві категорії.

До першої належить більша частина жінок: це ті, в яких не було нічого, окрім привабливої зовнішності й молодості, – вони впадають в тупу апатію, з якої їх виводять лише карти та які-небудь вияви благочестя. Такі жінки майже завжди нудні, частенько буркотливі, іноді прискіпливі, але рідко бувають злі. Не можна також сказати, суворі вони чи ні: позбавлені власних думок і почуттів, вони повторюють без усякого розуміння та без розбору все, що чують від інших, самі ж залишаються цілковитими нікчемами.

Другу категорію, набагато рідкіснішу, але воістину дорогоцінну, становлять жінки, які мали характер і піклувалися про те, щоб живити свій розум, а тому вміють створити собі життя навіть тоді, коли їм уже нічого чекати від природи: вони починають прикрашати свої духовні якості, як раніше прикрашали свою зовнішність. Такі жінки зазвичай дуже розсудливо міркують, а розум у них твердий, веселий і витончений. Чари зовнішньої краси вони замінюють добротою, що привертає увагу до них, а також жвавістю, яка тим принадніша, чим вони старші; таким чином і вдається їм у якійсь мірі зближуватися з молоддю, заслуговуючи на її любов. Але в таких випадках вони дуже далекі від того, щоб, як ви кажете, бути жорсткими і суворими : звичка до поблажливості, тривалі роздуми про людські слабкості, особливо ж спогади про свою молодість, – єдине, що прив’язує їх до життя, – роблять їх скоріше навіть надмірно терпимими.