Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Словом, я хочу сказати вам, що постійно прагну бувати в товаристві старих, бо дуже рано зрозуміла, як важливо їм сподобатись, і серед них мені зустрічалися чимало таких, до яких мене тягнули не лише міркування вигоди, але і схильність. Тут я зупиняюся. Бо тепер ви спалахуєте так швидко, і в той же час захоплення ваші такі цнотливі, що я побоююся, як би ви не закохалися несподівано у свою стару тітоньку і не зійшли б разом з нею в могилу, де, втім, уже давно перебуваєте. Повертаюся, отже, до справи.

Незважаючи на те, що ви, мабуть, у захваті від своєї учениці, я не можу уявити собі, щоб вона посідала хоч яке-небудь місце у ваших планах. Вона опинилася під рукою, і ви нею оволоділи: чудово! Але ж це не може бути захопленням. По правді сказати, навіть і володіння тут неповне: адже ви оволоділи тільки її тілом. Я не кажу про серце її, бо не сумніваюся, що воно вам глибоко байдуже; але навіть і помисли її зайняті зовсім не вами. Не знаю, чи помітили ви це, але в мене є доказ в останньому отриманому від неї листі; [70] Див. лист 109. посилаю вам його, щоб ви самі могли судити. Зверніть увагу, вона завжди говорить про вас – «пан де Вальмон»: усі думки її, навіть ті, які пробуджені вами, врешті-решт, спрямовані до Дансені, а його ж бо вона не величає «паном»; він завжди просто Дансені . Цим вона вирізняє його з усіх інших і, навіть віддаючись вам, близькість відчуває тільки до нього. Якщо така коханка здається вам спокусливою , якщо насолоди, які вона вам дарує, вас приваблюють , ви справді-таки скромні й невибагливі! Якщо вам хочеться зберегти її – згодна: це навіть відповідає моїм планам. Але мені здається, що все це не варте навіть п’ятихвилинного клопоту і що треба все ж таки виявити деяку владу і, приміром, не допускати її побачитися з Дансені доти, поки ви її не змусите хоч трохи забути його.

Перш ніж я перестану займатися вами і перейду до себе, мушу вам іще сказати, що прийом, до якого ви, за вашими словами, маєте намір удатися, – хвороба – добре відомий і дуже поширений. Дійсно, віконте, ви не особливо винахідливі! Я, як ви зараз побачите, теж іноді повторююсь, але прагну при цьому різноманітити хоч би подробиці, а головне – мене виправдовує успіх. Я маю намір іще раз спробувати щастя і затіваю нову пригоду. Визнаю, що труднощів тут не випаде, і слави буде небагато. Але принаймні це мене розважить, – а я помираю від нудьги.

Не знаю вже чому, але після пригоди з Преваном Бельрош став мені просто нестерпний. Він до того посилив увагу, ніжність, поклоніння, що немає сил терпіти. Спершу гнів його здався мені забавним. Довелось, одначе, заспокоїти його, бо надати йому свободу дій означало б – скомпрометувати себе. Але урезонити його не було ніякої можливості. Тому я вирішила виявити більше почуттів, аби легше було з ним упоратись. Але він сприйняв усе за чисту монету і відтоді дратує мене своєю безперервною захопленістю. Особливе роздратування викликає його образлива довіра до мене і упевненість, що тепер я належу йому назавжди. Я почуваюся воістину приниженою. Недорого ж він мене цінує, якщо вважає себе гідним того, щоб я зупинила на нім свій остаточний вибір! Одного дня він навіть заявив мені, що я, мовляв, і не могла б полюбити нікого, крім нього. Ну, вже цього разу знадобилась уся моя розсудливість, аби я відразу ж не переконала його і не розповіла, як усе йде насправді. От дивак: подавай йому виняткові права! Охоче визнаю, що він має гарну статуру і зовнішність у нього досить приваблива, але врешті-решт, він у любові не більше, ніж ремісник. Словом, настав час нам розлучатися.

Ось уже два тижні, як я почала здійснювати цей задум і по черзі випробувала холодність, капризи, поганий настрій, сварки. Але дурень вчепився в мене мертвою хваткою. Доведеться вдатися до сильнішого засобу, і для цього я відвожу його до себе в село. Ми вирушаємо післязавтра. З нами там буде всього декілька сторонніх осіб – не допитливих і не занадто проникливих, і ми будемо майже так само вільні, якби перебували в цілковитій самотності. Там я вже так перевантажуватиму його любов’ю та пестощами, і ми так виключно житимемо одне для одного, що, ручаюся, – він іще дужче, ніж я, захоче покласти край цій подорожі, яку нині уявляє собі як найбільше щастя. І якщо він повернеться не пересиченим мною ще більше, ніж я ним, можете говорити – дозволяю вам це, – що я тямлю в цих речах так само мало, як ви.

Приводом для цього, певним чином, самітництва слугує намір по-справжньому зайнятися моїм великим процесом, який дійсно буде нарешті слухатися на початку зими. Я надзвичайно цьому рада, бо і насправді вкрай неприємно, коли ввесь твій добробут, можна сказати, висить у повітрі. Не те щоб мене турбував результат тяжби; передусім правда на моєму боці – так запевняють усі мої адвокати, а якби навіть усе йшло інакше, я була б уже дуже невмілою, коли не зуміла б виграти процес, у якому проти мене самі малолітні та їх старий опікун! Але оскільки в такій важливій справі нічого не можна випускати з уваги, зі мною будуть обидва мої адвокати. Як по-вашому – веселенька подорож? Проте, якщо вона допоможе мені виграти справу та позбутися Бельроша, я не пошкодую про втрачений час.