Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Що стосується ваших спонукань, то, правду кажучи, я вважаю їх на рідкість безглуздими, і ви мали рацію, думаючи, що я не здогадаюся, хто буде наступником Бельроша. Як! Увесь цей ваш клопіт – заради Дансені! Е, милий друже мій, дозвольте йому обожнювати свою доброчесну Сесіль і не компрометуйте себе участю в цих дитячих іграх. Нехай школярі отримують виховання у няньок або грають із пансіонерками в безневинні ігри . Невже ви обтяжуватимете себе новачком, який не зуміє ні взяти вас, ні покинути, і з яким вам доведеться все робити самій? Не жартома кажу вам: цього вибору я не схвалюю. І хай би якої суворої таємниці ви в цьому разі дотримували, він принизив би вас хоч би в моїх очах і перед власною вашою совістю.

Ви кажете, що починаєте відчувати до нього сильний потяг; запевняю вас, ви напевно помиляєтеся, і, здається, я навіть зміркував, у чому причина цього самообману. Горезвісна відраза до Бельроша опанувала вас у дні, коли кругом було порожньо, і Париж не міг надати вам ніякого вибору; ваша надмірно палка уява і змусила вас зупинитися на першому предметі, що трапився. Але візьміть же до уваги, що після повернення ви зможете вибирати з тисяч, а якщо ви побоюєтеся, що вам доведеться бути бездіяльною і нудьгувати, відкладаючи свій вибір, я готовий розважити вас у вільний час.

До часу вашого повернення головні мої справи виявляться так чи інакше закінченими, і вже, напевно, ні крихітка Воланж, ні навіть сама президентша не цікавитимуть тоді мене настільки, щоб я не міг бути у вашому розпорядженні щоразу, як ви цього побажаєте. Може статися, що до того часу я вже передам дівчинку до рук її несмілого коханого. Незважаючи на все, що ви говорили, я не можу погодитися з вами, що в насолодах із нею немає нічого привабливого . Оскільки я хочу, щоб у неї на все життя зберігся про мене спогад, як про кращого з чоловіків, я засвоїв із нею такий тон, якого не зможу довго витримати без шкоди для здоров’я. І віднині мене з нею пов’язують лише ті турботи, які присвячуєш сімейним справам…

Ви не розумієте? Річ у тому, що нині я чекаю тільки другого терміну, щоб утвердитися у своїх сподіваннях і переконатися, що розрахунки мої повністю виправдалися. Так, чарівний друже мій, у мене є вже перші ознаки того, що чоловік моєї учениці не помре без потомства, і що в майбутньому глава будинку Жеркурів буде лише молодшим нащадком Вальмонів. Але дайте мені завершити зі своєї примхи цю пригоду, яку почато було мною лише на ваше прохання. Подумайте, що, коли через вас Дансені виявиться непостійним, уся гострота цієї історії пропаде. Візьміть, зрештою, до уваги, що коли я пропоную вам себе як заміну його біля вашої особи, то маю деяке право на перевагу.

І я так сильно розраховую на неї, що не побоявся піти наперекір вашим задумам і сам сприяв посиленню ніжної пристрасті несмілого закоханого до першого і такого гідного предмета його вибору. Отже, заставши учора вашу підопічну за листом до нього, і відірвавши її спершу від цього солодкого заняття для іншого, ще солодшого, я потім попросив її показати мені початого листа. Вважаючи тон його холодним і вимушеним, я дав їй зрозуміти, що не в такий спосіб зможе вона утішити коханого, і переконав її написати іншого під моє диктування. У нім, наслідуючи, наскільки міг, її простодушне базікання, я постарався зміцнити любов хлопця більш певним сподіванням. Молода особа, як вона сама заявила, прийшла в захват од того, що вміє так добре висловлюватись, і віднині листування доручається мені. Чого я тільки не роблю для цього Дансені! Я одночасно і приятель його, і повірник, і суперник, і кохана! І навіть у цю мить я роблю йому послугу, рятуючи від ваших згубних уз. Так, ясна річ, згубних: бо володіти вами, а потім утратити вас – означає заплатити за мить щастя вічним жалем.

Прощавайте, мій чарівний друже. Зберіться з силами і покінчіть із Бельрошем якнайскорше. Залиште думку про Дансені та приготуйтеся знову знайти і знову подарувати мені солодкі втіхи нашого першого зв’язку.

P. S. Вітаю вас із майбутнім слуханням вашої справи. Я був би радий, аби ця видатна подія здійснилася під час мого панування.

Із замку ***, 19 жовтня 17…

Пані де Мертей поїхала сьогодні вранці в село. Таким чином, моя чарівна Сесіль, я втратив єдину радість, яка залишалася мені за вашої відсутності, – говорити про вас із вашим і моїм другом. З якогось часу вона дозволила мені називати її так, і я скористався дозволом тим більше охоче, що – здавалося мені – я таким чином стаю ближчим до вас. Боже мій, до чого ця жінка мила! Яку привабливу чарівність уміє вона надавати дружбі! Здається, що це ніжне почуття прикрашається і зміцнюється в ній усім тим, чого вона не віддає любові. Якби ви знали, як вона вас любить, як їй приємно слухати, коли я говорю про вас!.. Яке щастя жити тільки заради вас обох, безупинно переходячи від сп’яніння любов’ю до ніжних захоплень дружби, присвятивши їм усе своє існування, бути в деякому розумінні точкою перетину вашої взаємної прихильності й постійно відчувати, що коли я прагну зробити щасливою одну, то в рівній мірі роблю це і для іншої! Любіть, мій чарівний друже, міцно любіть цю чудову жінку. Поділяйте мою прихильність до неї, щоб надати цьому почуттю більше цінності. Відколи я відчув привабливість дружби, мені хочеться, щоб і ви її відчули. Мені здається, що, коли яку-небудь радість не розділено з вами, я насолоджуюся нею лише наполовину. Так, моя Сесіль, я хотів би овіяти ваше серце найсолодшими почуттями, щоб кожен із цих душевних рухів приносив вам щастя. І при цьому я вважав би, що віддаю вам лише частину того блаженства, яке отримую від вас.